18 лютого 1901 року газета «Кіевлянинъ» писала про скажених собак, які регулярно «атакували» російських військових у Заславському повіті Волинської губернії (куди входило і містечко Шепетівка). Напади українських «бровків» і «шариків» настільки почастішали, що з цього приводу в Заславі зібрався на спеціальне засідання повітовий комітет суспільного здоров’я. Судячи із доповіді на цих зборах командира Старооскольського полку війська Російської імперії, який квартирував у повітовому центрі, за період із 14 грудня 1900 р. до 1 лютого 1901 р. сталося 5 випадків кусання скаженими собаками військових «нижніх чинів». У своєму слові представник полку пояснив, що таке діється через близькість до казарм Старооскольського полку місць, куди заславчани зносять домашні нечистоти. Такі ж «осередки» є біля місцевого католицького кладовища та дороги, яка веде до Шепетівки, додав він.
21 лютого 1906 року біля Проскурова (нинішнього нашого обласного центру Хмельницький) сталася подія, яка стала «поживою» для обговорення читачами «Кіевлянина» з Шепетівки та інших місцин Волині й Поділля. Справа у тім, що на ділянці дороги із губернського центру Подільської губернії Кам’янець-Подільський десяток грабіжників напав на карету й «обчистив» її «грошовитих» пасажирів, а саме – інспектора Санкт-Петербурзького товариства страхування А. Ролла та міщанку А. Філіпковську. Як уточнила згадана газета в номері від 28 лютого, нападники, серед яких фігурувало «кілька євреїв», були озброєні револьверами великого калібру, ножами та палицями. Оскільки, певне, дороги «розквасило» через відлигу, на місці злочину грабіжники загубили шість калош.
За станом на 20 лютого 1910 року, судячи із публікації у київській газеті «Рада», борошномельна галузь Шепетівщини (як і усієї Волинської губернії) перебувала у великій скруті. «Мукомольна промисловість розвинена на Волині досить широко. Там функціонує 148 парових і 586 (!) великих водяних млинів, не рахуючи кількох тисяч (!) дрібних. Тепер більшість цих млинів зовсім припинили свою діяльність», – читаємо у замітці.
21 лютого 1910 року шанувальники часопису «Рада» співчували робітникові із села Климентовичі неподалік Шепетівки. «Селянин Матвій Борба витягав важку 200-пудову гранітну брилу із місцевої каменоломні. Але забув підкласти під шворень клинка, щоб той не повернувся назад. Та шворень повернувся і вдарив Борбу так, що той упав і вмер на місці», – повідомила того дня газета подробиці нещасного випадку.
На подію в Климентовичах відреагував судовий слідчий. Він «потягнув до суду» орендаря каменоломні Гінтора за те, що «не подбав про безпечність для робітників».
20 лютого 1931 року «Шлях Жовтня» критикував керамічний завод (його ще називали цегельнею), що діяв у селі Купині на Шепетівщині. Попри те, що робітникам збільшили норми виготовлення цегли, адміністрація заводу не дбала про умови, у яких майстри-виробничники трудяться. Наприклад, невчасно прибирався сніг від вузькоколійки, якою на підприємство завозили сировину. А ще адміністрація привласнювала спецодяг замість того, щоб забезпечувати ним робітників (як писалося, «вартовий заводу дубіє на морозі без валянок, бо дружина Марценюка в них ходить»). Багато вже готової купинської цегли, яку відправляли на будівництво коксових печей, гинуло під час вивантажування на рампи на станції Шепетівка. «Вона розбивається і пропадає. Після цю цеглу не складають, а абияк скидають навіть без соломи у вагони. В такому стані вона під час руху поїзда найгірше псується», – резонно зазначала газета.
За станом на 23 лютого того ж року набував розмаху збір коштів на будівництво дирижабля «Клим Ворошилов», започаткований раніше на Шепетівщині. Приміром, у номері за той день наша газета надрукувала великий перелік тих, хто здав внески на цей літальний апарат. Зокрема, група першокурсників Шепетівської тракторної школи «пожертвувала» 17 радянських карбованців. Місцевий робітник Ш. Стендер вніс на дирижабль 6 карбованців (і, водночас, закликав через газету здати кошти інших шепетівчан – Штейнберга, Надіча, Штеренбая, Коломійського та Біленка). А колгоспники Серединецького червонопрапорного колгоспу ім. Чубаря на загальних зборах постановили «засіяти один гектар у фонд побудови дирижабля».
19 лютого 1958 року «Шлях Жовтня» звітував про конференцію кіноглядачів у Шепетівці. Малися на увазі любителі кіно, котрі учащали до кінотеатру, що розміщувався у споруді палацу піонерів (нині там – супермаркет «Щедрослав»). Як відзвітував директор кінотеатру товариш Юз, упродовж 1957 року у великому залі пройшло 1890 кіносеансів. Загалом показано 203 фільми, з яких 138 – художніх (у тому числі для дітей – понад 100). Дирекція кінотеатру виконала майже всі минулорічні пропозиції кіноглядачів. Зокрема, було відкрито малу залу, організовано естрадний оркестр, побудовано новий санвузол, заборонено вхід людей під час сеансів, на вечірні сеанси перестали пускати дітей, стали більше показувати документальних і науково-популярних фільмів. До того ж, зауважив товариш Юз, у 1958 році заплановано побудувати літню площадку на 500 місць. Лікарка Демидова додала, що варто за кінотеатром обладнати квіткові клумби, щоб там у літній час можна було культурно відпочити.
25 лютого 1960 року на шпальті міськрайонки усіляко розхвалювали гречку й гречані крупи. Адже колгоспам Шепетівщини дали завдання удвічі збільшити площу посіву гречки, тому що у закладах торгівлі склався дефіцит на неї. «Гречку справедливо називають північним рисом. Скільки страв можна приготувати з гречаних круп! Це понад вісім видів каш, серед яких каша з маслом, з молоком, з шпигом і цибулею, з яйцями, з лівером, з грибами і з цибулею. Дуже смачні з гречаних круп виходять крупейники, биточки. . Або взяти, наприклад, гречану кашу з брюквою чи гречану запіканку з свіжими грибами».
25 лютого 1995 року «Шепетівський вісник» спробував розібратися, наскільки продукція Шепетівського бутощебеневого кар’єру є безпечною для людей. Адже вимірювання радіоактивності однієї з партій щебеню, здійснене санепідемстанцією, показало деяке перевищення норми. Попри те, що при повторному замірі радіоактивність виявилася у нормі, газета звернулася до керівника санепідемстанції за роз’ясненням. Лікар О.І. Губін зазначив, що продукція бутощебеневого кар’єру «нестабільна». Кожна партія має різний вміст природних радіонуклідів. Тому слід регулярно проводити замірювання радіоактивного фону. Саме це – єдиний спосіб заспокоїти людей.
У другій половині лютого 1999 року «Шепетівський вісник» висвітлив, як пройшов мітинг в селі Судилкові з нагоди його звільнення від німецько-фашистських загарбників на початку 1944-го. «479 наших односельців загинули у горнилі війни, – сказав під час урочистого виступу сільський голова Валентин Чорноус. – 822 воїни віддали своє життя при визволенні сіл, що нині входять до складу сільської ради». Після мітингу на майдані в центрі Судилкова почалися масові гуляння. Найспритніші знімали з високого стовпа святкові сувеніри, найдужчі змагались у перетягуванні канату і рубанні дров.
23 лютого того ж року майже 3600 мешканців «залізничного» району Шепетівки залишилися без тепла в оселях. Причина – газовики опломбували дві котельні, оскільки будинкоуправління № 3 заборгувало Тернопільському газопромисловому комплексу 240 тисяч американських доларів. Своєю чергою, будинкоуправління № 3 потерпало від заборгованості населення, а також «запізнення» коштів, що надходили з обласного та міського бюджетів. Як уточнив голова правління ВАТ «Шепетівкагаз», згадане будинкоуправління 1998 року не розрахувалося за 900 тисяч кубометрів спожитого природного газу, а також не уклало угоду на постачання газу в новому, 1999 році.
20 лютого 2001 року наша газета написала про відкриття у райцентрі ще одного банку. Районне відділення банку «Аваль» орендувало простір у будинку освіти по тодішній вулиці Островського, 42. «Тут проведено добротний ремонт з дотриманням усіх вимог і правил. Встановлене комп’ютерне обладнання за останнім словом техніки», – йшлося у замітці.
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.