30 квітня 1902 року газета «Кіевлянинъ» бідкалася, що колись велелюдний і знаний у Волинській та Подільській губерніях ярмарок, який щороку через тиждень після Великодня шумів у містечку Кульчинах (нині село Красилівської громади), втратив свою масштабність. Якщо раніше він мав велике значення для мешканців Заславського повіту (в т. ч. Шепетівки, яка туди входила), а ще Старокостянтинівського, Проскурівського й інших довколишніх повітів, то поволі почав перетворюватися на пересічний містечковий захід. «Вже не видно тих численних балаганів і рундуків, які «вкривали килимом» колись торгову площу Кульчинів. Деякі з кам’яниць, зведених спеціально для винайму приїжджими торгівцями, стоять пусткою. У цьогорічний ярмарок від ранку до вечора мрячив набридливий дощ. Попри великий попит на корів, на них склалися незвично високі ціни. При цьому, відвідувачі майже не цікавилися хорошими відбірними кіньми. Виникли труднощі й із продаванням якісних кінних візків – розкуповувалися здебільшого дешеві плетені шарабани, привезені з Острозького повіту. Щодо галантерейних виробів, то спостерігався підвищений попит на упряж й іншу подібну продукцію місцевих виробників. Добре розходився й емальований посуд, ножі, «розкладні» дзеркала, штучні квіти, якими дівчата прикрашали свій одяг і шляпки», – йшлося у часописі.
19 квітня 1906 року згаданий часопис написав про дві великі пожежі, що сталися в Заславському повіті, а саме у селі Марківцях Сульжинської волості (нині село Ленковецької громади на Шепетівщині) й Улашанівці біля Славути. В першому з цих населених пунктів згоріло 26 дворів, у другому – «до двадцяти». Пожежа у Марківцях призвела до жертв – загинув один дуже заможний дідок. Трапилося це через його жадобу до грошей. Коли полум’я охопило всі споруди двору господаря, він побіг викопувати із землі заховані золоті монети-десятирублівки й монети номіналом в 1 рубль. Втім, хоч все і встиг відкопати, проте сам загинув у вогні.
19 квітня 1924 року газета «Волынский пролетарий», яка видавалася у Житомирі, дивувалася спритності секретаря радянської Городнявської сільради Берездівського району (нині с. Городнявка – у Михайлюцькій громаді Шепетівщини). Оскільки селяни були практично повністю позбавлені медичної допомоги (лише інколи до села навідувався лікар, а так мусили до нього їздити на віддаль 20 верст), секретар органу самоврядування «наловчився» на власний розсуд зазначати у виписках про смерть односельців їхні смертельні діагнози, як-то «тиф», «грип» й таке інше.
30 квітня 1942 року часопис німецько-нацистських окупантів «Нова Шепетівщина» анонсував, що в нашому місті святкуватимуть «День вільної праці» не 1 травня, а наступного дня, тобто 2 травня. З цієї нагоди окупаційна влада пообіцяла працівникам різних підприємств і установ неробочі години того дня після обіду. Водночас нацистські пропагандисти підкреслили, що матиме можливість повеселитися не лише робітнича інтелігенція, як це зазвичай бувало у Радянському Союзі, але й трударі села.
23 квітня 1967 року в Шепетівці за адресою вул. Карла Маркса, № 8 розпочав працювати так званий універмаг № 2. Він відкрився там «після капітального ремонту і реконструкції». Як зазначила дирекція місцевого змішторгу в своєму оголошенні, заклад «оснащений сучасним устаткуванням і буде працювати прогресивним способом».
22 квітня 1970 року в «Шляхом Жовтня» констатувалося, що завершено суцільну електрифікацію Шепетівського району. До джерел енергопостачання підключили 69 населених пунктів, всі 25 районних колгоспів і радгосп, 648 тваринницьких й інших приміщень господарського профілю. На той потреби більшості місцевих жителів у електриці забезпечувала паротурбінна електростанція. Це підприємство працювало на вугіллі й «видавало» потужність 5500 кіловат на день. За 22 останні роки, підрахувала газета, паротурбінна електростанція виробила 434 мільйони кіловат-годин електрики.
24 квітня того ж року згадана газета нагадувала громадянам: усі телевізори, які придбали впродовж квітня, повинні зареєструвати у Шепетівському радіоательє. Воно «гарантує безкоштовний своєчасний ремонт телевізорів», а ще продає «антени з кабелем», йшлося у повідомленні. На той час у нашому місті спостерігався «телевізійний бум». Сотні людей прагнули придбати омріяний телеапарат – чудо науково-технічної думки. Втім, перші «масові» телеприймачі були дуже недосконалими, часто виходили з ладу. В таких випадках їх везли у радіоательє або викликали звідти майстра додому.
20 квітня 1979 року на шпальті міськрайонної газети вийшов звіт голови Шепетівського міськвиконкому В. Бондарчука, де, серед іншого, йшлося про минулорічні недоліки у роботі місцевих підприємств, установ і організацій. Так, через випуск низькоякісного асфальту заводом цього профілю «в місті неякісно будувалися дороги, вони швидко виходили з ладу». У вагонному депо збільшилася кількість браків і затримок поїздів. Локомотивне депо не виконало план з продуктивності праці. Не на повну потужність працювали маслозавод, заводоуправління будматеріалів, завод безалкогольних напоїв. У Шепетівці спостерігався дефіцит питної води, бо багато її різні підприємства витрачали на технічні потреби. Райпобуткомбінат «провалив» річний план реалізації послуг. Не виконували місячних планів й чимало магазинів.
28 квітня 1994 року в історичній статті на шпальті «Шепетівського вісника» було зацитовано цікавий документ – «Вітчит Округового виконавчого комітету за 1924/1925 рік». Там наводилися цікаві зміни у житті Шепетівки й околиць впродовж означеного періоду часу. Так, 1925-го в місті «ліквідували старий базар, котрий по своєму розташуванню був вогнищем болота й пошестей, а на його місці заклали сквер». Тоді ж у різних локаціях встановили 23 вуличних ліхтарів. Було забруковано дорогу Славута–Шепетівка й «перемощено» дорогу за маршрутом Шепетівка–Заслав. А ще в райцентрі запланували на 1926 рік прокласти «кам’яні або цементні» тротуари, замостити низку вулиць і площ, влаштувати новий готель і лазню.
19 квітня 2009 року, на Великдень, сталося жахливе вбивство у селі біля Шепетівки. За даними «Шепетівського вісника», неповнолітній учень Плужненської школи-інтернату затіяв суперечку із 91-літньою бабусею, під час якої вдарив її у груди. Жінка впала. Далі хлопчина затягнув її у прибудову й задушив хусткою. Після цього потерпілу згвалтував.
Володимир КОВАЛЬЧУК.