25 квітня 1912 року всеукраїнська газета «Рада» констатувала різке збільшення потоку транзитних пасажирів Південно-Західними залізницями (ст. Шепетівка була їхньою складовою), а також Сибірською залізницею. Як наголосило видання, це стало наслідком… катастрофи британського трансатлантичного пароплава «Титанік» (затонув у Атлантичному океані через зіткнення з айсбергом в ніч на 15 квітня). Сотні іноземців, котрі добиралися до Японії сухопутним шляхом, під впливом панічних настроїв вирішили скористатися поїздами, щоб не затонути, як пасажири «Титаніка».
19 квітня 1906 року часопис «Dziennik Kijowski», який видавався польською мовою у Києві виходцем із Грицева Грохольським, писав про «проводи на пенсію» Яна Чарковського. Цей чоловік із 1854 року, тобто більш ніж піввіку, працював на славутського промисловця і землевласника Романа Сангушка, примножуючи його успіхи у аграрній сфері. Але наблизилася старість, тож Чарковський, з огляду на погіршення стану здоров’я, попросив власника звільнити його від служби у фільварку Тернавка (нині – село Сахновецької громади Шепетівського району).
Спершу князь Сангушко спробував відмовити чоловіка від цього рішення. «Шкода розлучатися з таким довголітнім і шановним слугою. Будь ласка, не завдавай ні собі, ні мені горя, виїжджаючи з Тернавки, а й надалі веди там господарство з гордістю за себе і з користю для мене», – написав він йому.
Проте Чарковський наполягав на своєму, а відтак Сангушко організував на його честь у Тернавці пишний прощальний обід. Під час заходу повідомив, що призначає тому довічну пенсію в розмірі 476 рублів на рік (значні кошти; для порівняння, тодішня щоденна платня сезонному робітникові цукроварні не перевищувала двадцяти –тридцяти копійок).
Таке в Російській імперії було радше винятком, аніж загальнопоширеним явищем. Адже тамтешні працівники галузі сільського господарства зазвичай зустрічали старість без жодної фінансової допомоги, ніяких пенсій держава їм теж не давала, а відтак мусили зводити кінці з кінцями до самої смерті.
18 квітня 1909 року набув чинності розклад руху різних типів поїздів Південно-Західних залізниць на літній сезон. Привертає увагу, що ціла їхня низка курсувала у київському, здолбунівському й ковельському напрямках через станцію Шепетівка. Приміром, пасажирський поїзд № 11 щодня о 19:40 відправлявся із Києва. Після 21-ї год. він робив зупинки в Фастові та Козятині, а вночі – у Шепетівці. До кінцевої станції Здолбунів прибував о 5:39 ранку. Потяг такого ж типу № 12 «Рівне – Київ» долав свій шлях із 01:02 ночі до 10:46 ранку. Пасажирський поїзд № 13 о 06:41 ранку «стартував» із Глухівців неподалік Козятина (нині – маленький зупинковий пункт Козятинської дирекції Південно-Західної залізниці), а до кінцевої станції Ковель прибував о 18:27 (робив проміжні зупинки у Бердичеві, Полонному, Шепетівці, Здолбунові та Рівному). О 14:02 зі станції Полонне відправлявся швидкий вантажний поїзд № 31. Він прибував до Кривина о 16:48. Поїзд такого ж типу № 32 щоденно курсував між Здолбуновом (час відправлення: 14:38) і Козятином (час прибуття: 02:19). А поштовий потяг № 3 сполучав Славуту (час відправлення: 20:59) із Кривином (час прибуття: 21:28).
19 квітня 1919 року в замітці друкованого органу Української соціал-демократичної робітничої партії «Робітнича газета» висвітлювався епізод боротьби Армії Української Народної Республіки із більшовиками: «Уперті бої велись уже кілько день під Шепетівкою, які скінчились повним знищенням ворожих сил. Під час бою 14-й Миргородський большевицький полк зо всіма старшинами перейшов на наш бік… Нашими частинами захоплені села Красносєлка, Лозично, Плесна. Ворог відійшов у великій паніці в напрямку на Волківці. Наша кіннота його переслідує. В напрямку Полонного частини розбитого ворога засіли в селі Медведівка. Наші броневики обстрілюють це село, а піші наші частини підходять до цього села з метою гнати ворога далі. Захоплено багато зброї і полонених».
16 квітня 1932 року в селі Клепачах (нині – Ганнопільська громада Шепетівського району) колгоспник Григорук заліз на церковну дзвіницю, аби калатанням дзвонів повідомити землякам про своє голодування. Хоча цей його відчайдушний вчинок Славутський райком КП(б)У досить швидко «зам’яв», у селі місцеве населення продовжувало чинити опір колективізації сільського господарства.
Особливо непопулярною радянська ідея «загнати» всіх у колгоспи була серед осіб польської національності. Як йшлося в інформлисті Славутського райкому від 20 квітня 1932-го, у польських середовищах «колективізація розгортається слабо й приплив до колгоспів у порівнянні з минулим роком дуже малий, що пояснюється ростом провокаційних чуток про скору окупацію України Польщею».
13 квітня 1952 року міськрайонна газета вмістила на своїй шпальті пропагандистського листа від імені колишнього бригадира колгоспу села Мальованки Аврама Темченка про те, як йому добре живеться в Іркутській області РСФСР. «Ціни на картоплю, борошно тут набагато нижчі, ніж у вас. У магазинах вдосталь товарів широкого вжитку. Погода майже така, як в Україні. Приїжджайте в нашу область, будемо жити добре», – читаємо у агітці.
За станом на 26 квітня 1967 року в Шепетівці нараховувалося щонайменше шість «дорослих» команд із футболу: «Локомотив», «Сигнал», «Авангард», «Рубін», «Прилад», «Спартак». Того дня міськрайонка повідомила про підсумки перших турів чергової місцевої першості з цього виду спорту. Автор тематичної замітки М. Кузнецов підсумував: «На першому місці команда «Локомотив», яка показує змістовну, результативну гру. Колектив поповнився новими здібними гравцями і відрізняється від інших колективною грою і великою волею до перемоги. Для порівняння, дуже слабо виступає у чемпіонаті команда «Авангард». Вона, крім метушні і вміння забивати у власні ворота, болільникам нічого змістовного не показує».
29 квітня 1975 року мешканцям будинку № 31, що по вул. Карла Маркса (нині – Героїв Небесної сотні), нарешті полагодили дах. Його пошкодило вітром ще два місяці тому. З того часу жителі дому безрезультатно «оббивали пороги будинкоуправління та інших організацій, писали скарги в різні інстанції», адже через весняні дощі вода почала проникати крізь стелю на четвертий і третій поверхи.
26 квітня 1981 року газета «Шляхом Жовтня» опублікувала статтю «Торгівля… з-під прилавка», у якій було висвітлено результати рейду торговельними закладами Шепетівщини, де продавалися різні «дефіцити». Наприклад, під прилавком крамниці № 4 «Взуття» міськзмішторгу учасники рейду знайшли п’ять пар прихованого продавцями модного взуття югославського, чехословацького та угорського виробництва. У магазині № 42 «Спорттовари», як виявилося, приховували в підсобці дефіцитні запасні частини до мотоциклів «Ява» і «Паннонія», а також тренувальний шерстяний костюм. Ковбаса під прилавком лежала у магазині «Комісійний» Грицівського споживчого товариства.
26 квітня 1989 року більше тридцяти робітників Шепетівського цукропісочного заводу (так це підприємство тоді називалося) вийшли до річки Гуски з граблями, баграми та крючками. Вивезено чотири машини різного непотребу, очищено русло ріки. Поруч із цукровиками трудилися працівники автоколони № 2, курсанти з ДТСААФу, працівники міліції. Дільничий інспектор обійшов мешканців вулиць, котрі розташовані неподалік Гуски і запропонував їм взяти участь у прибиранні берега біля своїх садиб.
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.