У листопаді 1917 року розформовано так званий кавалергардський полк (полк важкої кавалерії) Російської імперії. Від березня 1917-го цей військовий підрозділ охороняв залізничні станції Шепетівка і Козятин, а також «шукав» там дезертирів з війська. Раніше, влітку 1916 року, полк брав участь у значній події Першої світової війни – Брусилівському прориві.
18 листопада 1918 року осередки влади Української Держави у Шепетівці та інших регіонах країни за наказом № 253 гетьмана Павла Скоропадського були підпорядковані («з огляду на надзвичайні обставини») графу Келлеру. Цей головнокомандувач гетьманських військ почав поводитися як українофоб, тож 27 листопада гетьман зняв з нього усі надані повноваження. Келлер вирішив приєднатися до Білого руху Денікіна на Півдні Росії. У грудні його вб’ють петлюрівці.
20 листопада 1937 року став останнім у житті 53-річної уродженки Шепетівки Олени Томашевської. Згідно протоколу № 363 Трійки УНКВС у Київській області з надуманими звинуваченнями нарком НКВС СРСР Микола Єжов і прокурор країни Андрій Вишинський постановили Олену Антонівну розстріляти. Подібна доля у ту осінь чатувала на сотні інших наших земляків, жителів Волині та Поділля, адже тривав Великий терор, розгорнутий радянською владою. Офіційно початком цього терору став оперативний наказ НКВД СРСР № 00447 «Про операцію з репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 р. Наказом № 00447 запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією – ув’язнення в таборах ГУЛАГу. Ліміт для УРСР за І категорією 1937 року становив 26150 осіб.
20 листопада 1938 року за 5 км на схід від Шепетівки «приземлився» сферичний аеростат. У корзині цього літального апарату сиділи аеронавти Зиков і Єгоров – радянські військові. Вони прилетіли з Підмосков’я з експериментальною метою. У повітрі пробули майже чотири доби – 91 годину 35 хвилин.
22 листопада 1968 року наша газета повідомила про зміну виробничих процесів на так званому льодопункті залізничної станції Шепетівка-І. Його працівники вперше в історії організації перестали заготовляти лід із навколишніх ставків, а взялися його «вирощувати» прямо на подвір’ї пункту методом «наморожування». Прогнозувалося, що таким чином строки заготівлі замерзлої води скоротяться, а собівартість значно знизиться. А навіщо взагалі у 60-х вирощували кригу? Справа в тім, що вона була необхідна для транспортування продуктів, які швидко псуються. Брили льоду вкладали у вагони, якими перевозили такі харчі на далекі відстані.
21 листопада 1973 року районна газета інформувала про нові здобутки Шепетівського хлібозаводу. Це підприємство (а якщо точніше – його кондитерський цех під керівництвом Антоніни Кравець) налагодило виробництво торту «Казка». Смачний виріб швидко набув популярності серед містян. Він, як писалося, «з успіхом доповнив» торти «Бісквітно-кремовий» і «Подарунковий», які завод випускав раніше.
18 листопада 1983 року читачі «Шляхом Жовтня» дізналися, що шепетівський клуб «Корчагінець» посів перше місце за підсумками першості Хмельницької області з футболу. Всього за сезон він зіграв 10 матчів, у семи із яких переміг, один програв, а ще два звів унічию. Загалом «Корчагінець» набрав 16 очок, забивши шістнадцять м’ячів і пропустивши сім. Друге місце у турнірній таблиці зайняла команда «Буревісник» із Кам’янця-Подільського (13 очок). «Бронза» (12 очок) дісталася красилівському «Соколу». Позаду них залишилися славутська, ще одна кам’янець-подільська, хмельницька команди відповідно. «Ще жодного року, відколи шепетівський «Корчагінець» виступає в групі сильніших, він не радував своїх прихильників так, як цього сезону», – не приховував гордості за здобутки земляків працівник нашої газети Віктор Лінник.
27 листопада 1991 року шепетівський «Темп» став володарем 26-го (останнього) Кубка УРСР з футболу. У фіналі команда перемогла рівненський «Верес». Завдяки цьому «Темп» незабаром стане учасником вищої ліги першого футбольного чемпіонату незалежної України.
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.