17 листопада 1993 року «Шепетівський вісник» підбив підсумки відзначення у районі чергових роковин більшовицької революції 1917-го. Ще до початку 2000-х з такої нагоди щороку 7 листопада десятки шепетівчан виходили до пам’ятника В. Леніну в центрі міста й там мітингували. Проте у ніч на 7 листопада 1993-го невідомі опоненти шепетівських комуністів облили місцевий пам’ятник вождю світового пролетаріату фарбою й написали на ньому слова «гад» і «кат». Трохи раніше подібне сталося біля аналогічного монумента в Судилкові. До речі, бюст Леніна, що тієї осені стояв «у загашнику» локомотивного депо, вже мав відбитий ніс. Хоча в Корчику вождь стояв на своєму місці, але із відновленим (приклеєним) «носом». Так само й у Чотирбоках – попри те, що невідомі відпиляли «руку» місцевому монументу Леніна, до річниці революційних подій «кінцівку» того дбайливо відновили.
18 листопада 1902 року власкор часопису «Кіевлянинъ» в Старокостянтинові оприлюднив свій прогноз поліпшення розвитку цього тоді ще 20-тисячного міста після введення в експлуатацію нової залізниці Шепетівка – Проскурів – Кам’янець-Подільський. «Якщо проєкт, зрештою, втілять у життя, то для нашого колись заможного, а нині занепалого Старокостянтинова, можливо, повернуться ті золоті часи, коли він вирізнявся жвавою торгово-промисловою діяльністю», – припустив автор замітки. Для певності він нагадав, що ще за станом на 1897 рік зі Старокостянтинова та його околиць здебільшого сухопутними шляхами вивозилося на продаж по 4 мільйони пудів зерна, 120 тисяч пудів сирих шкір (передусім – до Варшави), до 50 тисяч голів свиней і великої рогатої худоби, майже 220 тисяч пудів фруктів й різноманітної сушини. Це – без урахування продукції місцевих цукроварень. Щодо ж товарів, яких завжди потребувала Старокостянтинівщина, то насамперед йшлося про деревину. Адже тільки з сусіднього Полонного, наголошував автор, кожного року до Старокостянтинівського повіту, бідного на ліси, доставляли 8 мільйонів пудів дров, а також колод і дощок, що незамінні у будівництві.
22 листопада 1903 року згадана газета порівняла темпи, з якими єврейське населення міст і містечок Волинської губернії виїжджало за кордон для заробітків, із «епідемією». На залізничних вокзалах збиралися гурти єврейських жінок і голосили, коли відправлялися поїзди з членами їхніх сімей чоловічої статі. Нагадаємо, що більшість жителів й у тодішньому містечку Шепетівка Волинської губернії становили євреї.
19 листопада 1942 року голова району Грещук нагадував читачам газети німецько-нацистських окупантів «Нова Шепетівщина», що спливають терміни сплати податку на утримання собак. Його належало заплатити до 25 листопада. У разі несвоєчасності платежу власникам собак загрожував штраф у трикратному розмірі недоїмки, а також пеня.
30 листопада 1955 року міськрайонна газета критикувала Майстерню індпошиву Шепетівського райпобуткомбінату за те, що не задовольняє потреб трудящих жінок у одязі на осінньо-зимовий період. Як зазначив виданню бригадир цеху жіночого одягу товариш Рабега, головною причиною цього явища є нестача необхідних тканин. «Є великий попит на кашемир, бумазею, шерстяні тканини для теплого одягу. Але їх не завозять. Зате в нас є крепсатен, крепдешин, шовк та інші матеріали літнього асортименту», – сказав фахівець. Цеху загрожував вимушений простій, а це, в свою чергу, невиконанням річного плану. Щоб вийти зі становища, кравці взялися за пошиття фуфайок (на замовлення закладів споживчої кооперації).
25 листопада 1970 року наш часопис повідомив про те, як минув День науки у Шепетівці. З цієї нагоди місто відвідав колишній комісар радянського партизанського з’єднання імені Михайлова, заступник голови республіканського Товариства «Знання», кандидат історичних наук Гнат Кузовков. Гостеві влаштували виступи на цукрокомбінаті та в сільськогосподарському технікумі бухгалтерського обліку. Проте слухачів зацікавили не стільки розповіді доповідача про участь у радянсько-німецькій війні 1941 – 1945 років, як його враження з поїздок різними країнами Південно-Східної Азії. Зокрема, товариш Кузовков побував у вельми екзотичних, як для уяви тогочасних шепетівських громадян, Сінгапурі, Австралії та Новій Зеландії.
23 листопада 1973 року «Шляхом Жовтня» переймалося нерадянською поведінкою підприємливих працівників взуттєвого магазину на колгоспному ринку Шепетівки. Біля нього кожного базарного дня (четвер, неділя) велася жвава торгівля дефіцитними черевиками та чобітками, що їх виготовляли шевці Шепетівського комбінату побутового обслуговування у «вільний час». Це взуття робили з хрому, яке спеціальні люди нелегально доставляли їм аж із Прибалтики. Від додаткового заробітку шевці мали неабиякий зиск. Судіть самі – пара модних у ті часи жіночих лакованих туфель коштувала щонайдешевше 30 карбованців. А жіночі чобітки вартували «захмарні» 130 карбованців (більше середньої заробітної плати).
21 листопада 2000 року наша газета констатувала занепад відомого у Шепетівці промислового підприємства «Пульсар». На той час там фактично 9 місяців як не виплачували заробітну платню. Як коментував заступник міського голови В. Кулачук, завод «вже не стояв на колінах», а «лежав». На його думку, підприємство не мало «конкретної перспективи», а тамтешні показники виробництва були «дуже низькими». Директор «Пульсару» В. Коляс пояснив кореспондентці газети, що «у країну надійшло море імпортної техніки, конкурентно спроможнішої за нашу. Вона й витіснила більшість наших виробів. Сьогодні основна продукція – пилососи та зварювальне обладнання». Для порівняння, раніше «Пульсар» випускав телевізори, мікрохвильові печі, пилорами, мікрокалькулятори та ще чимало чого.
20 листопада 2014 року «Шепетівський вісник» шпетив шахраїв-віконників. Видання вражалося тим, що лише за минулий тиждень до місцевої чергової частини міліції надійшло 7 скарг на зловживання у сфері встановлення вікон і дверей. У тодішній Шепетівці люди часто «купувалися» на рекламні буклети з обіцянками швидко та якісно виготовити вікна й двері для оселі, які роздавали біля центрального ринку, під’їздів багатоповерхівок, у офісах організацій та інших громадських місцях. Зазвичай за послугу «фірмачам» треба було заплатити завдаток. Утім, нерідко ті встановити вікна до обіцяного часу на встигали. Відтак, їхні клієнти зверталися у міліцію. Наприклад, приватна фірма не виконала замовлення пенсіонерки з села Червоного Цвіту, яке вона зробила ще в липні. А 65-річна селянка з Сульжина чекала на встановлення вікон із серпня.
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.