24 травня 1973 року у «Шляхом Жовтня» описали «атаку» зайця на легковик, що сталася поблизу Шепетівки: «На шосе, видно кимось сполоханий, вибіг заєць. Замість того, щоб, рятуючись, тікати від машини, що наближалась, вухань з усіх сил попрямував на неї. Але «план» зайця «подолати» перешкоду стрибком провалився. Він потрапив головою у лобове скло. Розбивши його, заєць стрімголов летить далі, наносить удар пасажиру в голову. Затим, продовжуючи по інерції політ, пробиває заднє скло і падає мертвим на дорогу. Пасажира, котрий сидів у машині, після цього доставили у лікарню».
28 травня 1919 року командувач збройними силами радянської України (більшовиками) Володимир Антонов-Овсієнко підписав подання до нагородження почесною зброєю командира 2-ї бригади 2-ї Радянської Української стрілецької дивізії Дмитра Шмідта (справжнє ім’я – Давид Гутман). Серед заслуг останнього, що перелічувалися у тексті документа, – «за особливо важкі бої під Шепетівкою, де під його командуванням, як комбрига, у районі Судилкова стримано наступ ворога, що посприяло розгрому головних сил петлюрівської армії під командуванням Оскілка».
У другій половині травня 1943 року у часописі «Дорога» була опублікована поезія «Цілую молодість свою» талановитого письменника родом із с. Михлі на Ізяславщині, діяча Організації українських націоналістів (мельниківців), арештованого гітлерівцями у Шепетівці, Герася Соколенка:
Цілую молодість свою
І серце голубом воркоче,
Блакитне озеро в гаю
Безжурно спить в обіймах ночі.
Зоря у трави запліта
Косинки огневі і ніжні,
І квітнуть піснею уста,
Неначе вишня білосніжна.
Над сонним берегом снують
Рожевих мрій крилаті зграї,
Всю ніч над озером стою –
Горю вогнем і не згораю…
19 травня 1960 року голова ради піонерської дружини Судилківської середньої школи Лідія Румак зазначила у замітці на шпальті міськрайонки, що учні цього навчального закладу зобов’язалися виростити і здати на державний приймальний пункт три тисячі кролів. Для цього у школі обладнали власну кролеферму, а також у сараї неподалік облаштували місце для утримання кролематок. Керувала бригадою з розведення вуханів піонерка Валя Джеря.
27 травня 1969 року наш часопис рекламував так званий філіал Київського заводу імені Лепсе з виробництва деталей до тракторів та сільськогосподарських машин. Його відкриття планувалося у Шепетівці на 1970 рік. У зв’язку з цим йшлося про початок підготовки кадрів для даного підприємства.
Запрошувалися юнаки та дівчата, котрі бажали здобути фах токаря-операціоніста, полірувальника, слюсаря з ремонту промислового обладнання, хонінгувальника. У період навчання у м. Києві цим молодим людям обіцяли «учнівські» та зарплату за фактично виконану роботу в розмірі від 100 до 130 карбованців на місяць.
22 травня 2008 року керівник музею історії села Коськова Леонід Терещук нагадав на шпальті «Шепетівського вісника» про те, що незабаром настане 30-ліття діяльності цього закладу культури. Музей заснував 30 грудня 1978 року його батько – відомий історик Костянтин Терещук.
Серед експонатів музею – численні пам’ятки Похомор’я, «вік» яких сягає Скіфії, Давньоруської держави, часів Козаччини. Є портрети антського правителя Божа (створений у 1983 році) та давньоруського князя Ізяслава Мстиславовича. Дуже багато пам’яток також стосуються історії Коськова у ХХ столітті (радянський період).
28 травня 2009 року у нашій газеті опубліковано статтю «Багатство народу не продається» з критикою прагнень тодішнього Президента України Віктора Ющенка щодо запровадження ринку землі.
«Так і хочеться увійти в полеміку з Віктором Андрійовичем. Українські селяни, на мою думку, стали «кріпаками» в умовах незалежності не через те, що земля досі не купується і не продається. Їх такими зробила нова влада, яка спромоглася зруйнувати добротні колективні господарства і таким чином позбавити сільське населення надійної участі в трудовій активності, як це було раніше.
Колишній колгоспник по суті виявився «викинутим на вулицю», залишився без роботи. Сельчани подалися заробляти гроші до столичних заможних людей, інша частина відірвалась від рідних місць, кинувшись шукати свого щастя за кордоном. Славетні на весь світ українські чорноземи засіялися дикою травою, на місцях колишніх тваринницьких комплексів – руїни, поголів’я ВРХ скорочується посиленими темпами…», – зазначав автор публікації.
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.