24 вересня 1902 року газета «Кіевлянинъ» повідомила, що полотняні вироби майстринь із села Клембівки (нині – с. Клубівка Ізяславської громади Шепетівського району), вишиті золотом і сріблом, відзначено медаллю на Кам’янець-Подільській сільськогосподарській виставці.
19 вересня 1912 року, за спостереженням згаданого видання, не відбувся запланований схід Шепетівської волості для обрання уповноважених. Ці останні мали визначити, хто представлятиме місцеву громаду на виборчих зборах Волинської губернії. Причина «провалу» сходу – «запізнілі роботи на плантаціях Шепетівського цукрозаводу зі збору та варіння буряків».
Загалом від різних волостей Заславського повіту, крім Шепетівської, на початку осені 1912-го було обрано 30 уповноважених. До цього додалося ще 72-х уповноважених із повітового з’їзду землевласників у Заславі 27 вересня.
Усі згадані уповноважені в кінці вересня обрали учасниками виборчих зборів Волинської губернії від Заславського повіту таких осіб: настоятеля Славутської церкви Крашановського, трьох заславчан – мирового суддю Вишинського, настоятеля Миколаєвсько-братської церкви Кузьминського, молодшого соборного священника Корженьовського.
Загального виборчого права у тодішній Російській імперії ще не було, лише ось таке, обмежене.
20 вересня 1912 року київська газета «Рада» писала про Судилків, теперішнє село біля Шепетівки, наступне: «Багато на Україні темних закутків, але найгустіше їх на Волині, де народ зубожілий, забитий як матеріально, так і морально, де мала надія на просвіток. До таких закутків належить і містечко Судилків.
Невеличка школа не вміщає й четвертої частини дітей шкільного віку. Самий будинок школи – обшарпаний, похилений, обдертий. Найгірше, що громада до цього зовсім байдужа, про який-небудь ремонт і слухати не хоче. «Як же так, люди?» – запитав учитель на сході. «Не дай, Боже, зірветься вітер, зламає покрівлю та покалічить дітей! І що тоді?» – байдуже одказала громада. Даремні були спроби вечірніх читанок для дорослих – шинки й пивні приваблювали дужче. А був час, коли селяни самі виписували газети. Та минулося…
Якої б сторінки життя не торкнувся – скрізь повна байдужість. Мають одкрити при волості банк. Зачувши таке, місцевий священник о. Фарович заходився одкривати й собі. Селяне байдужі й цікавляться не тим, чи прийдеться їм платити друкарям та євреям величезні відсотки чи ні, а тим, чия у справі відкриття банку візьме – писаря з волості чи священника».
25 вересня 1925 року під «гарячу руку» житомирського часопису «Радянська Волинь» потрапив сільський голова Губчі Грицівського району (нині згадане село – в межах Старокостянтинівської громади). Той чолов’яга, як дослідив дописувач газети, мав самогонний апарат, а відтак «ввесь час піячив» із священником Української автокефальної православної церкви. Іншим власником престижного «пристрою» для самогоноваріння був і один із депутатів Губчівської сільради.
22 вересня 1943 року, за даними газети німецько-нацистських окупантів «Нова Шепетівщина», в нашому краї розпочався новий навчальний рік. За вказівкою виконувача обов’язків комісара Шепетівської округи Лоссіна, до «народних шкіл» приймали всіх дітей віком від семи років. Батькам, які не бажали віддавати своїх дітей до цих навчальних закладів, загрожував штраф до 5 тисяч окупаційних карбованців, арешт чи ув’язнення строком до шести тижнів.
22 вересня 1967 року в «Шляхом Жовтня» було вміщено розповідь про цікаве підприємство Шепетівського залізничного вузла – так звану 18-ту дільницю живого захисту колії. Від початку року силами її працівників (серед них – бригадир Василь Савчук, робітники Олена Котик, Поліна Криворучко, трактористи Микола Михальчук, Станіслав Марчевський, Адам Федчук) було висаджено вздовж залізниць довкола станції Шепетівка-І 135 тисяч різних дерев і чагарників. Довжина смуг становила 6 кілометрів. Працівники дільниці також надавали посадковий матеріал декоративних дерев станціям Білогородка, Ізяслав, Печанівка та іншим. Деякі з цих насаджень 1960-х ростуть і донині.
29 вересня 1970 року з нагоди дня народження письменника Миколи Островського на шпальті цього ж видання виступила працівниця музею Валентина Скрипник. Вона підкреслила, що «ось уже 24 роки не припиняється потік відвідувачів у Шепетівський музей М. Островського. У цьому році тут побувало біля 20 тисяч чоловік та пройшло 360 екскурсій».
30 вересня 1983 року міськрайонна газета познайомила читачів із широким асортиментом продукції, яка випускалася на Грицівському заводі ковальсько-пресових вузлів (нині не існує). Зокрема, до торговельної мережі району надійшли такі новинки грицівчан як набори для ванної кімнати, декоративні ковпаки для автомашин «Жигулі» і розсівачі для «Москвича». Також завод продовжував виробляти опалювальні котли, цукерниці, поліетиленові кришки, гребінці. В основному «товари для народу» підприємство виготовляло із пластмаси.
21 вересня 1995 року, у часи гіперінфляції й коли ще «ходили» гроші купоно-карбованці, адміністрація центрального універмагу Шепетівки розмістила у газеті «Шепетівський вісник» оголошення такого змісту: «Маємо в продажу мотоцикли марки «Дніпро-11» вартістю 110 мільйонів карбованців. Можливий бартер: на одну тонну цукру або одну тонну м’яса яловичини».
У другій половині вересня 1996 року кореспонденти «Шепетівського вісника» дізналися, як місцеве АТП 16807 бореться із хронічним недофінансуванням з міського та районного бюджетів. Прагнучи хоча б щось заробити, там не лише відкривали нові маршрути, але й розвивали виробництво у власному кондитерському цеху. «Нещодавно тут освоїли рецепти тортів «Яблуневий цвіт» і «Гілка бузку», – інформувала газета.
19 вересня 2000 року те саме видання било на сполох – з крамниць Шепетівки зник хліб місцевого виробництва. Як виявилося, нестача продукції ВАТ «Шепетівський хлібозавод» (нині не існує) сталася з тієї причини, що його відключили від газопостачання через борги. Газовики пообіцяли підключити завод лише після стовідсоткової оплати боргу. До речі, у ті часи в нашому місті ще працювало інше хлібопекарське підприємство – КП робітничого постачання «Залізничник» (нині не існує).
19 вересня 2002 року «Шепетівський вісник» повідомляв про мітинг у рамках акції «Повстань, Україно!», який відбувся три дні тому в нашому місті. Його організували місцеві організації партії «Батьківщина», Соціалістичної та Комуністичної партій. Мітинг відкрив голова міської організації СПУ О. Костюк. Компартію представив В. Печонка. Від міського й районного осередків партії «Батьківщина» слово мали О. Осіпова й К. Бабій. Виступив також М. Дзявульський (він тоді був головою міської організації республіканської партії «Собор»). «Всі виступаючі, – читаємо у газеті, – висловлювали невдоволення низьким рівнем життя, платоспроможності переважної більшості громадян, мізерними пенсіями, непомірно високими комунальними платежами, цінами, безробіттям. Звучала стурбованість з приводу складної демографічної ситуації в Україні». Також учасники мітингу хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблого журналіста Георгія Гонгадзе. Надіслали й листа Президентові України Л. Кучмі з вимогою його відставки.
29 вересня 2005 року згаданий часопис, анонсуючи початок нового сезону цукроваріння на Шепетівщині, підкреслив, що ВАТ «Шепетівський цукровий комбінат» є єдиним підприємством в Україні, яке випускає «рафіновану продукцію». Список тодішніх споживачів цукрокомбінату ряснів відомими торговельними марками, як-от «Coca-cola», «Nemiroff», «Хортиця», «Олімп», Артемівський, Київський, Харківський та Одеський заводи шампанських вин. Також цукром шепетівського виробництва можна було ласувати в потягах «Укрзалізниці» й санаторіях Криму.
20 вересня 2007 року до Шепетівки прибув Віктор Янукович, щоб, за кілька днів до парламентських виборів, заагітувати громадськість за свою Партію регіонів. На центральній площі міста у обідню пору зібралися десятки прибічників цього так званого політика родом із м. Єнакієва на Донбасі, щоб у піднесеному настрої подякувати йому за «все на світі» й потиснути руку. Віктор Федорович прибув із запізненням. Під захоплені вигуки й гучні оплески прихильників прийняв з рук «чарівних шепетівчанок» хліб та сіль. У виступі нагадав, як його уряд кілька разів підвищував пенсії і зарплати бюджетникам (забувши уточнити, за рахунок чого і кого). Критично поставився до курсу України у Європу. Також, ретельно приховуючи москвофільство, розкритикував «помаранчевих» у владі (мовляв, вони нібито «не здатні поділити портфелі»), й виголосив низку інших гасел.
Володимир КОВАЛЬЧУК.