27 березня 1919 року вийшов наказ № 9 командира Київської групи військ Робітничо-Селянської Червоної Армії, яким вимагалося від начальника Рівненської «бойової дільниці» Миколи Щорса «будь-якою ціною» втримати більшовицьку владу в Бердичеві, дочекатися прибуття 7-ї стрілецької дивізії РСЧА Якова Покуса й перейти в наступ для здобуття залізничного вузла Шепетівка. Втім, більшовики захоплять наше тоді містечко аж на початку травня 1919-го. Доти воно перебувало під владою Української Народної Республіки.

У березні 1933 року Центральний комітет КП(б)У вирішив «з метою надання продовольчої допомоги» додатково, понад план, виділити місту Шепетівка 20 тонн зерна зі свого спеціального фонду («хліб, заготовлений після 1 лютого»).

18 березня 1969 року так звана «фабрика хімчистки», яка була структурним підрозділом Шепетівського комбінату побутового обслуговування, повідомила через нашу газету, що освоїла «якісне фарбування нейлонових сорочок». А ще додала: термін виконання таких замовлень – 10 днів. Нагадаємо, що у 60-х вироби з синтетики мали шалений попит. Адже, хоча в такому одязі, особливо влітку, парко, зовні він виглядав незвично презентабельно. Ну а ще багатьом подобалося, що синтетика практично не мнеться.

24 березня 1976 року голова районного товариства охорони природи Іван Хоронжук опублікував у «Шляхом Жовтня» замітку «Врятувати лелек», в якій розповів, що через затяжні морози (до мінус десяти градусів за Цельсієм уночі) є небезпека для виживання лелек. На той момент уже чимало їх повернулося з теплих країв до «обжитих» місць у районі Грицева, Коськова, Вербовець, але не могли знайти собі поживи, бо всі тамтешні водойми ще були скуті льодом і вкриті снігом.

30 березня того саме року наше видання повідомило про те, що «став до ладу ситроцех у с. Чотирбоках, який випускає продукцію хорошої якості». До речі, це підприємство-«конкурент» шепетівського заводу аналогічного профілю досі пам’ятають старожили згаданого села, а ще навколишніх Вербовець, Брикулі, Лавриновець. Адже напої вироблялися з натуральних інгредієнтів, користувалися великим попитом і на полицях місцевих магазинів довго не залежувалися.

16 березня 1983 року читачі районки довідалися про візит жителів екзотичного острова Мадагаскар у Шепетівку. Вони оглянули один із колгоспів району, різні об’єкти соціально-культурного призначення. Побували у музеї Островського. З делегацією мадагаскарців також зустрівся перший секретар шепетівського міськкому Компартії УРСР.

29 березня 1985 року газета «Шлях Жовтня» повідомила, що, згідно плану соціального розвитку Шепетівщини, впродовж п’яти років намічено спорудити типові громадські лазні у всіх центральних садибах колгоспів. На час появи публікації лазні діяли лише у 15 із 68 сіл району. Не було такого закладу навіть у великому селі Судилків. Тож місцеві мешканці щотижня їздили «побанитися» до шепетівської лазні.

Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.