30 березня 1996 року паспортний відділ нашого міста, що працював за адресою вул. Карла Маркса 47, рекламував у «Шепетівському віснику» переваги миттєвого виготовлення фотографій «Полароїд». Наголошувалося, що вже за 3 хвилини клієнт може отримати свій знімок. «Гарантія якості й низькі ціни», – заманювали у рекламі охочих до фотографування. Послуга була доволі затребуваною, адже у ті часи ще не набули поширення мобільні телефони із вбудованою оптикою для фото.
19 березня 1902 року газета «Кіевлянинъ» вжахнулася санітарним станом річки Случ у районі Старокостянтинова (її притоки – Корчик і Хомора – протікають через Шепетівщину). «Случанська» вода була тоді «гнилою і засміченою». Одна з головних причин – обивателі повітового центру купали у річці коней, прали білизну та інші домашні речі. Але ще була додаткова причина забруднення: «асенізатори» (працівники, котрі, сучасною мовою, «викачували септики» в Старокостянтинові, а потім на підводах вивозили нечистоти в дерев’яних ящиках за його межі) інколи, щоб далеко не їхати, зливали вміст «асенізаційних обозів» прямо у Случ. При цьому багато жителів повітового центру й околиць брали з річки воду для пиття (лише дехто з більш заможніших, хто мав коней, мав змогу регулярно «мотатися» за місто, до криниць із чистою джерельною водою). З огляду на таке, зросла кількість інфекційних захворювань. «До нас завітали звичні весняні гості: тиф, інфлюенца, дифтерит й різні інші, переважно дитячі хвороби», – читаємо у замітці.
31 березня 1907 року київський часопис «Рада» інформував про запровадження «бальної» системи оцінювання «поведінки на службі» працівників Південно-Західних залізниць (станції Шепетівка, Славута, Полонне, Хролин теж туди належали). Щоб «вилетіти» з роботи, треба було за певний відрізок часу набрати 30 балів. А якщо хтось «здобував» 8 балів, це ставало підставою для його переведення на нижчу посаду. «Поганий бал може бути поставлений за найменший недогляд і залежати від поганого настрою безпосереднього начальника», – критикувала новацію, вигадану начальником державних залізничних шляхів Фон-Вендрихом, газета.
25 березня 1925 року житомирське видання «Радянська Волинь» прояснило, чому в с. Судимонті Шепетівського району довготривалі зволікання зі створенням радянського сільськогосподарського кооперативу. Як виявилося, місцеві жителі регулярно обирали до числа уповноважених щодо його відкриття заможних людей. Однак, ті мали свої «бізнеси» й непогані джерела доходів, а відтак зволікали зі створенням кооперативу. Наприклад, до числа уповноважених з його відкриття входив трирічний орендар сільського млина Мартин Вержбіцький, голова сільради Чижевський, низка інших подібних людей.
29 березня 1942 року о 18-ій годині на сцені так званого Українського окружного театру Шепетівщини розпочалася прем’єра комедійної вистави за п’єсою письменника Степана Васильченка «На перші гулі». Дійові особи: Савка – чоловік літ під 40, Василина – його жінка, Олена – їхня дочка «на першій порі дівування», Тиміш – парубок, Дід – з клепачкою. В епізодах: хлопці та дівчата.
30 березня 1955 року часопис «Шлях Жовтня» повідомив про скандал під час скорочення штатів Шепетівської райлікарні. Товариш Фельдман, котрий там працював кравцем і потрапив під скорочення, дізнався, що через менше ніж 3 місяці на подібну посаду до лікарні знову взяли людину. Відтак, звернувся до народного суду й той поновив його на роботі на місце новачка. До того ж, товаришу Фельдману вдалося отримати від лікарні, як відшкодування, вихідну допомогу та компенсацію за вимушені прогули.
26 березня 1958 року та ж газета зауважила, що на шепетівському базарі ще не усі колгоспи району закрили «фірмові» ларки (для трудівників ланів їх утримувати тоді вже відпала необхідність, адже 1955-го в країні створили мережу коопторгу, що взяла на себе закупівлю вирощеного по колгоспах та його продаж). Особливо зволікав із закриттям колгосп ім. Чапаєва. Він вперто не комунікував із коопторгом, а, як і раніше, щочетверга вивозив підводою на базар у Шепетівку ящик курячих яєць.
24 березня 1967 року на сесії Шепетівської міськради, яку відкрив найстаріший депутат Бегоулєв, «влетіло на горіхи» місцевому комбінату побутового обслуговування. Тому його директора, товариша Крутька, зобов’язали: «механізувати» ремонт взуття, відкрити салон із продажу «напівфабрикатів» одягу, різко збільшити обсяг ремонтів квартир трудящих, обладнати цех із ремонту електропобутових приладів, запровадити ремонт шкіряно-галантерейних виробів, трикотажу, жіночих і чоловічих нейлонових сорочок, авторучок. Також вирішено заснувати майстерні по ремонту взуття в жвавих районах Шепетівки (місця біля лікарні, цукрокомбінату, заводу металовиробів). А майстерню з ремонту примусів запланували відкрити неподалік залізничної станції Шепетівка–I.
16 березня 1995 року у статті «Куди нас ведуть?» на шпальті «Шепетівського вісника» ветеран праці М. Власюк висловив сподівання, що впродовж поточного року, нарешті, «буде покінчено з фантастичною інфляцією», а відтак люди «виберуться із найважчого за останні роки економічного хаосу». Також чоловік рішуче засудив спроби зробити землю предметом купівлі-продажу. «Якщо земля всупереч бажанню основної селянської маси стане товаром, то не уникнути на селі розмежування можновладних панів і безправних наймитів», – наголосив ветеран.
17 березня 2005 року наша газета писала про необхідність підтримки матеріальної бази самобутнього ансамблю ложкарів, який діяв у Лозичнянській ЗОШ І-ІІ ступенів. Ще на початку 1990-х умільці грати на ложках були в Шепетівці цікавим явищем місцевих святкувань. Зокрема, влаштовувалися змагання між учасниками шкільних гуртків ложкарів, доводилося бачити їхні виступи під час щорічних «зустрічей Зими» й навіть на Коляду.
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.