22 березня 1960 року газета «Шлях Жовтня» розповіла, що продукція Судилківського гранітно-щебеневого заводу йшла на будівництво метрополітену в Києві. На той час судилківці вже відправили для столичних метробудівців чимало облицювальних плит й різних виробів із граніту. Вироблявся також бутовий камінь та щебінь. До речі, у 1960-х Судилківський гранітно-щебеневий завод відправляв свою продукцію навіть до Литовської та Білоруської РСР, де вона йшла на будівництво доріг і мостів. Тодішній начальник підприємства Ф. Павлик відзначав роботу кращих працівників як-от бутолома Івана Лінника, кольщика Василя Стецюка, каменотесів Михайла Осецького й Петра Осипова, дробильниці Любові Заєць, вантажників Олександра Колесника й Ольги Михальчук.
19 березня 1887 року в Швейцарії помер один із найвидатніших письменників ХІХ століття Юзеф Ігнацій Крашевський. Цей найбільш плідний автор в історії польської літератури (його літературна спадщина налічує близько 600 томів романів, повістей, поетичних і драматичних творів, а також робіт з етнографії, фольклористики, публіцистичних і літературно-критичних статей) не оминав своєю увагою і наш край. Неодноразово у творах згадував м. Шепетівку, м. Славуту, м. Старокостянтинів, с. Городище, с. Самчики, десятки інших поселень Південно-Східної Волині.
23 березня 1898 року дописувач газети «Кіевлянинъ» скаржився на те, що у містечку Полонному візники підняли ціни на перевезення пасажирів та їхніх вантажів до місцевого залізничного вокзалу в 10 разів. Причина: «Ми буквально плаваємо у морі весняної багнюки. Трясовина глибокого й рідкого болота, в яку занурене містечко, настільки вражаюча, що створюється враження, неначе воно пливе». В кореспонденції уточнювалося, що від центру Полонного до залізничних «воріт» міста їхати чотири з половиною версти.
24 березня 1920 року так званий надзвичайний польовий суд 13-ї польської дивізії (Шепетівщина тоді була окупована Польщею) ухвалив вирок, за яким засуджено до страти 26 членів більшовицького підпілля. За спогадами робітника Ізраїля Штейнберга, їх вирішили повісити на шибениці у Шепетівці. Конструкцію звели неподалік старого приміщення місцевої лікарні, понад дорогою в напрямку Славути. Страта відбувалася за присутності великої кількості населення містечка. Засуджених провели до шибениці коридором із жандармів, а далі повісили. Серед польських жертв виявилися такі прибічники більшовицького руху як робітниця Київської швейної фабрики Ганна Нісензон, молодий лікар Юхим Барський, політичний керівник Шепетівського цукрозаводу (жив у с. Білокриниччі) Денис Денищук, робітник цього підприємства Казимир Гіжицький, селянин із с. Цвітохи Іван Демчук, а ще Мойсей Берштейн, Іван Сергєєв, Іван Павловський, Сергій Кудлаєв та інші.
На «слід» діяльності згаданої групи більшовиків польська контррозвідка натрапила завдяки наявності у її середовищі власного шпигуна. Той «підказав», де в Острозі розташовувалася більшовицька явочна квартира. Коли туди «завітала» товаришка Нісензон, жінку поляки схопили і кинули до Рівненської тюрми. В камеру їй «підсадили» приятельку по підпільній роботі в Києві Купріянову. Нісензон, не знаючи що та співпрацює з поляками, розповіла їй багато таємної інформації. Відтак, після цього поляки й «накрили» ту групу більшовиків, яку незабаром було страчено в Шепетівці.
У другій половині березня 1948 року керівники та актив шепетівського колгоспу «Більшовицька правда» на загальних зборах ухвалили вирок про виселення Івана Слюсарчука, котрий з 12 жовтня 1945 р. і до дня проведення колгоспних зборів працював їздовим Шепетівського міськвиконкому. Причина винесення такого рішення – виконання Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21 лютого 1948 року «Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя».
30 березня 1973 року міськрайонка відрапортувала про приріст грошових вкладень у ощадних касах Шепетівського району. Загальна сума вкладених туди коштів сягнула майже сімнадцяти мільйонів радянських карбованців. Кількість вкладників у районі перевищила 31 700 осіб. У ті часи в центральній районній ощадкасі трудилися, зокрема, Владислава Порондовська, Ванда Терещук, Євгенія Федюніна, Вікторія Люстерник. Відділення-ощадкаси відкривалися навіть у деяких селах нашого краю.
18 березня 1995 року, коли в нашій країні «процвітала» інфляція, збори мешканців міста Шепетівки звернулися до тодішнього Президента України Леоніда Кучми і Голови Верховної Ради України Олександра Мороза з листом такого змісту: «Вимагаємо припинити грабунок людей шляхом чергового підвищення цін. Висловлюємо обурення тим, що плата за комунальні послуги, особливо за газ, значно перевищує мізерні пенсії та зарплати. Скажіть, хіба вистачить пенсії, щоб розрахуватися за опалення газом індивідуального будинку в розмірі 3 – 3,5 мільйона карбованців, коли вона становить 1 – 1,5 мільйона карбованців? У переважної більшості людей не вистачає на це і зарплати. А ще ж потрібні кошти на харчування, одяг, лікування, утримання дітей тощо. Ми розуміємо, що за комунальні послуги потрібно своєчасно розраховуватися, але більшість людей не має чим оплатити їх. Вимагаємо негайно переглянути ціни на комунальні послуги, газ, енергоносії і вжити заходів щодо соціального захисту населення».
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.