У грудні 1946 року артилерійську базу Прикарпатського військового округа передислокували з Кам’янця-Подільського до Шепетівки. Так у нашому місті почалася історія «артбази», як досі по-народному називають одну з місцевих військових частин.

В другій половині грудня 1955 року в нашому районі визначили «передовиків сільського господарства». «Чемпіонами» з кількості зібраної кукурудзи стали Ганна Стукало з Судилкова, плеснівчанки Надія Фармагей і Яніна Островська. Серед заготовельників буряків непересічних успіхів досягли Ярина Матвійчук, Олександра Захуцька, Любов Шевчук, Антон Голик (усі – з с. Городща), судилківчани Лукерія Джеря, Марія Миронець, Іван Михальчук, представники Великої Медведівки Єва Ставнича, Іван Олійник. Щодо збирачів капусти, то лідирували представники Плесни Йосип Кукуровський і Микола Чижинський. Ну а «королевою картоплі» стала Надія Демич зі Судилкова.  

18 грудня 1963 року в газеті «Шлях Жовтня» уміщено опис реалій населеного пункту Хролин: «Щосуботи біля залізничної станції, важко гуркочучи гальмами, зупиняється на хвилину-дві пригородній поїзд. З вагонів на перон поспішно виходять пасажири – хролинчани, травлинці, медведівчани. Не так давно появились тепловози, а скоро ходитиме електричка… Ні, це вже не село, а робітниче селище. Лікарня з рентгенкабінетом на 30 ліжок. Клуб. Школа. Поштово-телеграфна філія. Сільське споживче товариство з трьома десятками магазинів у навколишніх селах, з комбінатом побутового обслуговування. Луко-меліоративна станція з десятками потужних машин. Дільнична ветамбулаторія».

У грудні 1967 року сількор нашого видання з Вербовець на Шепетівщині спостеріг зміни, які відбувалися у хатньому побуті своїх земляків: «Шукаю тапчана, традиційного мисника, скриню, довгу лавку. Та даремно. По хатах вже є кімнати-гостинні. Там, у буфеті, виблискує гарний посуд. А ще стоїть диван, трюмо, є радіола. А в спальні – шафа для одягу, ліжка, гарна постільна білизна».

16 грудня 1968 року газета опублікувала колективного листа від мешканців чотирьох вулиць у районі теперішнього цукрозаводу з пропозицією «пустити автобус до метеостанції». Нагадаємо, що на той час у місті ще не існувало розгалуженої системи маршрутів громадського транспорту, а лише «Вокзал – завод металовиробів» і «Кільцевий». Відтак, люди запропонували продовжити один із них до метеостанції. Можливо, їхню думку було враховано, бо згодом Шепетівкою «прокладуть» новий автобусний маршрут «Вокзал – метеостанція».

В грудні 1973 року завідувачка «залом урочистих подій» Шепетівки В. Балагаєва описала на шпальтах нашого часопису «новий весільний обряд», за яким місцеві молодята усе частіше реєстрували шлюб. «Це відбувається в залі урочистих подій, який обладнано в Будинку культури. Тут щосуботи зупиняються уквітчані «Москвичі» та «Волги». Нарядні молодята у супроводі друзів, знайомих, рідних заходять у зал, де квіти і музика. У присутності депутата міськради та інших керівників міста вони скріплюють свою дружбу на все життя. Уже в цьому році 362 пари побували в залі, де їх поздоровили з законним шлюбом», – зазначила авторка публікації.

У перший місяць зими 1974 року читачі «Шляхом Жовтня» дізналися про міграцію білок з лісу в районі лісгоспзагу до парку нашого міста. «В останні роки вони переселилися ближче до людей, у міський парк культури та відпочинку. Звірі довіряються людям. Білочки заходять близько до жилих будинків, заглядають у вікна, граються навпроти них», – читаємо у тодішньому дописі «Поселилась білочка в сім’ї». 

У грудні 1979 року вперше введено в експлуатацію дизель-поїзд на дільниці «Шепетівка – Ланівці». Освоєння нового виду тяги (раніше за цим маршрутом «каталися» паровози з причіпними вагонами) провели під керівництвом машиніста-інструктора Івана Очеретного. Також до кінця року локомотивники планували опанувати водіння дизель-поїзда на ділянці «Шепетівка – Новоград-Волинський» (тоді, наприкінці 70-х, її ще не електрифікували).

Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.