19 липня 1942 року читачі газети німецько-нацистських окупантів «Нова Шепетівщина», яку редагував К. Варжанський, дізналися про феєричний виступ циркача Артура Славінського у театрі Шепетівської округи. «Шлях цього актора дуже цікавий. Він виступав у цирках Туреччини, Монголії і великих міст Радянського Союзу. 19 років він працює під куполом цирку. Повітряні польоти, еквілібристика, клоунада, музикальні антре стали його любимими вправами», – писалося у редакційній статті. Славінський подобався публіці ще й тим, що пересипав свої циркові номери «злободенними» жартами. Також він «стрибав» і «літав» по сцені під акомпанемент модного джазового оркестру.
31 липня 1902 року газета «Киевлянин» на прикладі санітарного стану Старокостянтинова пояснювала, чому наприкінці ХІХ століття у південно-східній частині Волинської губернії (куди входило містечко Шепетівка) частенько траплялися випадки холери: «Незадовільний санітарний стан нашого міста особливо відчувається у спекотні літні дні, коли вуличний пил, змішуючись із задушливими купами розкиданих по вулицях куп гною і випарами калюж, які ніколи не висихають, створюють важку вбивчу атмосферу. Оскільки у більшості дворів помийні ями відсутні, нечистоти виливають на вулицю, де вони, швидко випаровуючись на сонці, потужно отруюють повітря. Ті ж помийниці, які в деяких обійстях таки є, часом упродовж цілих місяців, а іноді й років не чистять. Особливо забруднені Горшкова та Різницька вулиці. Саме звідти у 1892 і 1895 роках поширилася холерна пошесть».
16 липня 1925 року часопис «Радянська Волинь» інформував про засудження виїзною сесією військового трибуналу в м. Славуті польського шпигуна Єгорова до розстрілу. Все почалося тоді, коли за пияцтво члена Славутського прикордонного загону за пияцтво посадили на гаупвахту. Він звідти утік і перейшов на бік Польщі (між Кривином й Острогом проходив радянсько-польський кордон). Там став агентом польської розвідки «Яном Кульчицьким». За великі гроші погодився відвідувати ресторани та кафе у Здолбунові й «виявляти осіб, що мають зв’язок з радянською республікою». Проте під час виконання чергового завдання – підпалу застави з радянського боку кордону – був затриманий місцевими жителями. «Продав за золото велике ім’я червоноармійця», – підсумувала газета.
31 липня 1925 року в тій же газеті виступив учитель зі Славути П. Лозовський із рекламою так званої 1-ої річевої всеукраїнської лотереї на користь пролетарському студентству. У замітці «Я виграв корову» поділився своєю історією виграшу рогатої тварини. Оскільки забрати корову з Харкова до Шепетівки не зміг, виграш там узяв грошима. Втім, як зізнався чоловік, дорога туди і назад «з’їла немалу частину цих грошей».
28 липня 1943 року в Шепетівці, окупованій німецькими нацистами, розпочали продаж «окупаційних» лотерейних квитків. За один влада правила 20 карбованців. За квитками запрошували приходити до будинку Шепетівського окружного комісаріату (третій поверх). Перший розіграш лотереї запланували на вересень. У рекламі газети «Нова Шепетівщина» від 29 липня писалося, що можна виграти 100, 300, 500, 1000, 3000, 5000 карбованців. Виручка від лотереї, як запевняли нацисти, піде Шепетівському районному товариству самодопомоги.
17 липня 1955 року у рубриці «Наш перець», яка виходила на останній сторінці міськрайонки, «пропісочили» працівників залізничної лазні Шепетівки. Справа у тому, що касирка жіночого відділення закладу не всім видавала квитки. Також з одних людей вона брала за право помитися повну вартість, а саме 2 карбованці, а з інших – наполовину менше, карбованець. Утім, один із клієнтів, який виявився читачем газети, запідозрив, що про «оборудки» касирки чудово знає завідувачка залізничною лазнею й вони обидві діють у цій справі за обопільною згодою.
У другій половині липня 1974 року газета «Шляхом Жовтня» інформувала, які підприємства й організації Шепетівщини, що експортували різноманітну продукцію за кордон. Так, у публікації від 23 липня йшлося про те, що завдяки появі нового устаткування на Шепетівському маслозаводі – агрегата з Ленінграду для розмелювання казеїну – підприємство змогло продавати до Федеративної Республіки Німеччина казеїн кращих сортів, а відтак отримувати з-за кордону більше коштів. 26 липня міськрайонка хвалила й заготівельну контору Шепетівської райспоживспілки. На той час вона прийняла від селян і сільських споживчих товариств понад 140 центнерів аїру, барвінку, крушини, звіробою, інших лісових трав, а також відправила все це за кордон.
23 липня 1985 року міськрайонка «провела на виробництво» понад 150 випускників Шепетівського машинобудівного технікуму, які закінчили його заочно. Володарі спеціальностей технік-технолог по обробці металів різанням, технік-плановик планування підприємств машинобудівної промисловості та технік-механік по ремонту та монтажу промислового устаткування пішли працювати на низку місцевих підприємств, як-от завод тракторних втулок, завод металевих виробів, а також у вагонне й локомотивне депо.
23 липня 1997 року в Шепетівці пограбували ювелірний магазин «Корал» на проспекті Миру. В обідню пору туди зайшов чоловік з маскою-шапочкою на обличчі й обрізом у руках. Спрямувавши зброю на продавця, миттєво вибив скло у вітрині, згріб докупи зразки ювелірних виробів і зник за дверима. Проте злодія у районі ДОКу затримала міліція. Ним виявився молодик з сусіднього району, зазначила газета «Шепетівський вісник» від 26 липня у статті «В стилі гангстерів».
20 липня 2009 року в селі Клубівці на Ізяславщині, де цього дня 1946 року народився Герой України, колишній міністр транспорту України Георгій Кирпа, у день його народження відкрили пам’ятник. «Під керівництвом Георгія Миколайовича були реалізовані такі масштабні проєкти, як спорудження автобана Київ–Одеса, запровадження швидкісного залізничного руху, започатковане будівництво автомобільно-залізничного переходу черед р. Дніпро, відремонтовано понад 500 вокзалів по всій країні», – нагадував про заслуги залізничника перед українським народом наш часопис у номері від 23 липня.
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.