16 серпня 1919 року за наказом штабу Дієвої армії УНР комендантові підрозділу польських військ, що знаходився у Шепетівці, було надіслано лист-звернення від імені групи Січових стрільців: «Пропоную Вам сьогодні, 16 серпня, до 21 год. опорожнити Шепетівку і відійти на р. Горинь. В противному разі я накажу провадити до кінця положені нам завдання і примушений буду розвинути проти Вас операції». Проте посильний адресата у Шепетівці не знайшов, тож листа приніс назад.

Наступного дня, 17 серпня, перша сотня 21-ї Галицької бригади Армії УНР займає станцію Шепетівка-Подільська. Водночас частина Другої дивізії Січових стрільців оволодіває станцією Шепетівка. Інші частини нашого міста бере під контроль перший курінь 21-ї Галицької бригади.

Тоді ж УНРівський отаман Тютюнник повідомляє групі Січових стрільців таке: «Негайно Вам належить знову надіслати розторопного кур’єра з пісьмом до польского коменданта району Шепетівкі. Це пісьмо обов’язково повинно бути вручено полякам. Пропонувати им негайно відійти на ранійш зазначену линію, себто Кривичі–Острів–Керніця [села на Львівщині]».

Представник січовиків Євген Коновалець відреагував так: «Я не одержал відповідь на запитання, що робити коли полякі не захочуть відступити». З ними так і не вдалося порозумітися. Хоча поляки з Шепетівки і відступили, але уже 25 серпня польська авіація бомбардує залізничний вокзал.

У двадцятих числах серпня 1919-го військові підрозділи УНР вступають до Бердичева і Житомира. Також тривають виснажливі бої з більшовиками за Новоград-Волинський. 31 серпня частини Третього Галицького корпусу і Запорізької групи військ УНР займають Київ.

 

16 серпня 1960 року наша газета розповіла про активного самогонника зі села Судилкова. Місцевий житель 1926 року народження, який ніде не працював, наловчився їздити тодішнім Грицівським районом, скуповувати по селах горілку, а потім її перепродувати. Під час рейду міліція виявила у помешканні цього «підприємця» 4 літри самогону і 9 відер самогонної закваски. Як наслідок, чоловіка оштрафували на 300 карбованців.

 

16 серпня 1963 року газета «Шляхом Жовтня» присвятила майже цілу шпальту «святу останнього снопа», яке відбулося у с. Мокіївцях. Адже тамтешні хлібороби першими у районі закінчили збір зернових і виростили один із найвищих врожаїв.

Головні події відбувалися на сільському стадіоні. В інсценізації були задіяні герої — «пшениця», «кукурудза», «горох», «буряк». Колгоспники у костюмах піднесли «цариці полів» хліб-сіль і подякували за хороший урожай озимої пшениці та гороху. Останній сніп доручили в’язати ланковій Антоніні Василевській. Для цього її посадовили у вантажівку й відвезли у поле, де комбайнер Іван Костюк дожинав останню смужку жита, вручили серп і вона ним зжала останній сніп.

Далі бригадир колгоспу пов’язав «бороду» – cимвол кращих врожаїв у майбутньому. Дівчата сплели вінки з колосся, уквітчали снопа і водили навколо нього хоровод. Потім усіх повезли назад у село, до будинку культури. Коло нього людей із останнім снопом зустріли ветеран праці Оксена Кравчук і дід Тодор Петрук. Їх уквітчали вінками.

Нарешті, на стадіоні почався урочистий мітинг. Він плавно «переріс» у концерт. Святкування обжинків затягнулося до опівночі.

 

25 серпня 1965 року у нашій газеті писалося про цікавий «бізнес» дружин деяких шепетівських залізничників. Оскільки у торговельній мережі міста виник дефіцит на свіжі огірки, помідори та кавуни, метикуваті жіночки налагодили довезення цих та інших овочів, фруктів і ягід з Києва. Привезене перепродавали у 7-8 разів дорожче.

 

31 серпня 1985 року «Шляхом Жовтня» обнадійливо констатувала, що на Шепетівщині «прижилися бобри, видри, куниці, ондатри і борсуки». Також було оприлюднено останні підрахунки тварин. Лосів у лісах району нарахували 33, кабанів – 80, косуль – 204.

Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.