У другій половині серпня 1902 року в Бердичеві урочисто відкрилася виставка досягнень промисловості та торгівлі Південно-Західного краю. Свої експонати на ній презентував і славутчанин, князь Роман Сангушко. Йдеться про зразки виробництва суконної фабрики, історія якої на той час вже налічувала понад 100 літ – сукна, ковдри, бурки (вид верхнього жіночого одягу з овечої повсті). Підприємство здебільшого переробляло вовну, яка надходила з обширної Славутської маєтності князя (понад 53 тис. га землі). Також представники Сангушка виставили на огляд зразки паркетних дощок і пшениці перспективного угорського сорту Банатка.
Кореспондент газети «Кіевлянинъ» зауважив, що найбільше людей зосереджувалося не біля павільйонів виставки, а у ресторані неподалік. Дізнавшись про тамтешні ціни, він зазначив: «Вони настільки високі, ніби виставка ця не просто Бердичівська, а якась всесвітня».
27 серпня того ж року згаданий часопис інформував, що у Заславі (центрі повіту Волинської губернії, до якого входила і наша Шепетівка) сталася велика бійка за участі військових, майстрів із виготовлення взуття і великої групи місцевих жителів-євреїв.
Інцидент стався через непорозуміння між двома чоботарями, котрі добряче хильнули, й п’ятьма каптенармусами роти 128-го піхотного Старооскольського полку Російської імперії, які гуляли містом. Після того, як перші назвали других (займалися обліком і зберіганням військового майна, спорядження, одягу) «полковими злодіями», ті кинулися на чоботарів з кулаками. Взуттєві майстри забігли до крамнички Йоськи Міхельсона, скористалися її «чорним виходом» й накивали п’ятами. Військові, спіймавши облизня, взялися зганяти злість на господареві торговельного закладу. Однак на захист Йоськи звідусіль позбігалися його численні родичі, сусіди й почали галасувати. Поступово гвалт переріс у побиття каптенармусів натовпом євреїв. «Каміння й цегла літали у повітрі, немов кулі», – розповідали очевидці. Зрештою, чотирьом відгамселеним військовим вдалося вирватися й утекти, а п’ятого від забиття врятував підполковник Уляницький, що випадково проходив повз юрбу. «Це побиття солдатів трапилося за 10 кроків від казарми й за 100 кроків від поліцейського відділку», – не приховував здивування автор публікації.
23 серпня 1910 року в київській газеті «Рада» писалося про пані Каминську з Ізяслава, яка насмажила на обід «якихось грибів», отруїлася ними й померла. Із собою на той світ «взяла» і старшу доньку Станиславу. Двох менших дочок Каминської із ознаками отруєння госпіталізували до земської лікарні.
24 серпня 1911 року цей часопис оприлюднив «зріз» місцевого життя міста Полонного. «Доріг вимощено дуже мало, хіба що від вакзалу – і то не скрізь. Через місто і у самому містечку щось зо дві вулиці, а то скрізь хоч потопай у болоті та темноті. Правда, на головній (вимощеній) вулиці вже світять «керосинно-калільні» ліхтарі. На яких-небудь 30-35 тисяч людности єсть одна лиш приватна бібліотека. Вистави одбуваються в біографі. Коли но він з’явився, то всі зацікавилися ним, як селяне так і євреї. Місцева інтелігенція не береться ні до чого, крім «своєї хати» й знати нічого не хоче. Зберуться – забавляться в якогось там «дзябелка» чи преферанс і тим діло кінчиться. Панотцеві довелося припинити науку в школі за «ветхостью зданія», – читаємо у публікації.
18 серпня 1924 року, за даними житомирської газети «Радянська Волинь», розпочалася телефонізація Шепетівської округи. Угоду про це укладено із Київським управлінням зв’язку. Працю виконували київські фахівці «одночасно по чотирьох напрямках». На райвиконком було покладене завдання заготовити для телефонізації дерев’яні стовпи, а також «постачати засоби пересування». Сільрадам доручили «подбати про помешкання для відпочинку робітників», котрі споруджують телефонну лінію.
23 серпня 1942 року часопис німецько-нацистських окупантів «Нова Шепетівщина» надрукував «карантинне розпорядження» про заборону вивезення картоплі зі Славути. Причина – протягом семи останніх літ там панував рак цих коренеплодів. «Протидіяння каратимуться арештом до 6 місяців або грошовою карою до 10 000 карбованців», – застеріг Шепетівський окружний комісар доктор Ворбс.
17 серпня 1955 року газета «Шлях Жовтня» дорікала різним категоріям працівників райцентру за небажання допомагати колгоспникам у збиранні пшениці, сушінні зерна, праці біля віялок тощо. Зокрема, не побували з цією метою в колгоспах працівники районної юридичної консультації (як от адвокати Варшицький, Туне, Кисельова), низка трударів прокуратури та суду. Виняток – почин народного судді 2-ї дільниці Павлюка, котрий активно працював на збиранні зерна. На думку автора публікації, виконком Шепетівської міськради на чолі з товаришами Цапьолкіним і Бєлицьким незадовільно організовував залучення міського населення до збиральних робіт, хоча й мав відповідні повноваження.
Наприкінці серпня 1973 року згадане видання дізналося, що впродовж останнього місяця літа працівники Шепетівського заводу металовиробів випустили понад завдання (додатково) 1 тисячу газових плит і 418 тисяч ложок та виделок. Найкраще в цій роботі себе зарекомендували фрезерувальник Борис Петрук і заливник металу Василь Кирилевич. До речі, того ж року завод освоїв серійне виробництво емальованих й алюмінієвих каструль ємкістю 1 літр і 5 літрів, різноманітних тазів, іншої продукції.
У другій половині серпня 1983 року «Шляхом Жовтня» писала про нові споруди та об’єкти, які готували до відкриття в Шепетівці. Так, по вул. Лазо (район 603 км) мало гостинно відчинити двері для відвідувачів ательє мод № 4 з пошиття легкого та верхнього жіночого одягу, ватних ковдр. Біля хлібозаводу з’явилася довгоочікувана для численних тамтешніх пішоходів «зебра» через вулицю (нині вона називається Судилківською). Ось-ось мала відкритися їдальня заводу тракторних втулок. Тривало зведення будинку на 108 квартир по вул. Островського, 9, а також нової котельні в школі № 6.
У кінці серпня 1999 року в приміщенні вокзалу станції Шепетівка встановили перший універсальний картковий таксофон. Наголошувалося, що сучасну на той момент новинку вартістю 350 доларів США виготовив одеський завод «Телекарт». «Шепетівський вісник» дізнався про плани встановити у райцентрі ще дванадцяти таких таксофонів. Двома «чудами» цієї техніки з Одеси мали ощасливити й селище Гриців, встановивши їх у вищому профтехучилищі № 38 і на переговорному пункті автоматичної телефонної станції.
31 серпня 2007 року «Шепетівський вісник» повідомив про свято у мікрорайоні Косецькому з нагоди прокладеного там газопроводу. Із цієї нагоди на дійство завітав з Хмельницького голова держадміністрації О. Буханевич. Для сприяння газифікації мікрорайону тамтешня громада створила кооперативи, які взяли дольову участь у будівництві газогону. Також до проєкту долучилася міська влада. Під час урочистостей виступив директор НВО № 3, звернувши увагу присутніх, що очолюваний ним навчальний заклад єдиний у місті, що ще залишається не газифікованим.
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.