22 серпня 1909 року всеукраїнська газета «Рада» інформувала про «божественне чудо» у селі Семенові Острозького повіту (нині – Білогірська громада Шепетівського району). Одного разу пастухам в одній із тамтешніх криничок привиділася ікона із зображенням Діви Марії в оточенні святих. Знахідку ретельно перевірили семенівські авторитетні віруючі баби, а відтак додали подробиць: удень в криниці видно ікону, а вночі звідти лунає голос.
Новина про дивовижу швидко розійшлася довколишніми селами. Люди стали сходитися до криниці молитися й вкидати туди копійки на щастя. Звісткою зацікавилася влада. Її представники ретельно, за кілька «підходів», оглянули колодязь, але нічого «божественного» у ньому не виявили. На це селяни зауважили, що «грішним ікона не показується».
Тим часом, свідки «дива» почали закликати християнських прочан до Почаєва у ту далечінь не йти, а «завертати» до Семенова. Заінтриговані юрбами людей, представники можновладців із Острога вирішили ще раз перевірити, чи показується у семенівській криниці ікона. Для цього на місяць приставили до колодязя чотирьох стражників. Проте вартові нічого не виявили. Розгнівана місцева влада наказала закопати криницю. Але селяни її відкопали. Однак, після того стали нарікати, що «ікону вже ніхто не бачить».
19 серпня 1910 року згаданий часопис цитував нову вказівку начальника Південно-Західних залізниць (куди належала і станція Шепетівка). За його розпорядженням, ті службовці залізниці, зарплатня котрих перевищувала 1200 карбованців на рік, втрачали право на одержання безкоштовних ліків із залізничних аптек.
25 серпня 1912 року газета «Dziennik Kijowski», яка видавалася польською мовою у Києві, констатувала завершення у Заславському повіті Волинської губернії (куди входило містечко Шепетівка) жнив. Як наголошувало видання, вже зібрано навіть найбільш пізню круп’яну (просо) і зернобобову (горох) яровину.
Розцінки на збіжжя нового врожаю склалися такі (за 1 пуд, тобто 16,4 кг): пшениця – 1 крб 10 коп., овес – 75-80 коп., гречка – 70-80 коп.
Підприємливі єврейські перекупники зупиняли вози із збіжжям прямо біля полів і скуповували його, даючи власникам щедрі 3-6 крб за копу (стіжок із 60 снопів).
Щодо картоплі, то її заготівля щойно розпочалася.
31 серпня того ж року «Dziennik Kijowski» анонсував відкриття у нашому тодішньому повітовому центрі Заславі першої гімназії. Наприкінці літа до 10-тисячного міста вже прибув її директор і розпочався набір учнів. У перший навчальний рік планувалося відкрити лише два класи.
До речі, на початку ХХ ст. рівень охоплення Волинської губернії гімназіями (їх тоді називали закладами середньої освіти) був дуже малим. Так, за станом на 1913 рік там функціонувало всього лише 9 чоловічих та 10 жіночих гімназій. Зокрема, такі заклади освіти діяли у Острозі, Рівному й Дубно.
21 серпня 1932 року в часописі «Шлях Жовтня» закликали перетворити ринок, що відкрився в центрі Шепетівки 12 днів тому, на «справжній культурний радянський базар». Для цього, на думку конфіденційного дописувача видання, міськраді та колгоспспілці варто було б «повернутися до нового місця торгівлі лицем», бо «покинули його напризволяще». Наводився цікавий приклад: хоча багато різних місцевих торговельних організацій, як-то райспілка, робкооп, райкопінсоюз, свої крамниці на новому базарі повідкривали, там нічого потрібного для колгоспників немає. Натомість продається «скільки завгодно пудри, одеколону, зубної пасти». За таких умов торгівлю перебирали у свої руки ненависні радянській владі приватники. Автор газетної публікації вражався, що на своїх маленьких столиках вони примудрялися розміщувати великий асортимент «речей споживання».
26 серпня 1933 року, коли в Україні шаленів штучно розв’язаний радянською владю Голодомор, міськрайонка критикувала колгосп «Шамот», який діяв у селі Хмелівці (нині – Михайлюцька громада Шепетівського району), за низькі темпи хлібозаготівель і невиконання плану хлібопоставки державі. «Було потрібно 75 мішків для возовиці зерна в комору та на пункт, але заготовили тільки 9», – наводився приклад. Як вихід із ситуації, хмелівським колгоспникам рекомендувалося переймати досвід роботи місцевих ударників – Стаська Богинського, Цілька Ловінського, Броні Багінської, Каті Ціханевської. За «зрив» колгоспної роботи «ледарями» у статті названо хмелівчанок Марію та Сабіну Сусько.
26 серпня 1955 року зі шпальти «Шляху Жовтня» закликав усіх охочих скиртоправів на змагання представник цієї вже забутої нині професії із колгоспу «Більшовик» Федір Кондратюк. «Працюю скиртоправом не перший рік. Повинен сказати, що ця робота дуже серйозна і відповідальна. Адже солому та полову треба так заскиртувати, щоб не допустити їх псування, щоб у них протягом довгого часу зберігалася потрібна кількість поживних речовин, необхідних при згодовуванні худобі. А це можна домогтися лише при умові, якщо буде забезпечено укладання в скирти соломи й полови негайно після збирання зернових культур комбайнами або після обмолоту», – зазначив чоловік.
21 серпня 1974 року одного з авторів міськрайонки М. Гур’єва дратувала курява, яка постійно «висіла» над вулицею КІМа (нині – вул. Судилківська). Її «джерелом» чоловік вважав забруднену асфальтівку з обочинами, починаючи від райоб’єднання «Сільгосптехніка» до автобусної зупинки «М’ясокомбінат» (звичного всім нам нині Судилківського мосту тоді ще не існувало). Щоб зарадити ситуації, дописувач пропонував зобов’язати довколишні організації та установи, а ще мешканців будинків поряд «підтримувати чистоту і порядок».
21 серпня 1985 року читачам міськрайонки стало відомо про реконструкцію ставу Шепетівського цукрокомбінату, якою займалися будівельники із ПМК-181. Тривав капітальний ремонт ставу, йшло облицювання його відкосів залізобетонними плитами. Закінчувалося й спорудження так званих відстійників фільтро-прісного бруду. До того цей бруд вивозився на звалище і був не придатним для підживлення колгоспних ланів.
30 серпня 1997 року, за даними «Шепетівського вісника», місцевий завод безалкогольних напоїв славився яблучним оцтом власного виготовлення. Чомусь ця спеція користувалася значним попитом, а відтак на шепетівському підприємстві довели виготовлення оцту до 60 тисяч пляшок на місяць. Від початку року там вже випустили та реалізували 74775 пляшок специфічної продукції. Сировина для виготовлення оцту завозилася з Тернопільської та Донецької областей.
Окрім яблучного оцту, тодішній Шепетівський завод безалкогольних напоїв виробляв напої «Апельсин», «Крем-сода», «Оранж», «Ківі», а ще мінеральну воду й хлібний квас.
21 серпня 2001 року на останній сторінці міськрайонки вийшла скарга читачки на одвічну проблему нашого міста – стан дорожнього покриття вулиці Котовського (нині – вул. Генерала Шухевича). Через це «Шепетівське АТП-16807» відмовлялося відновлювати тудою курсування автобусного маршруту № 4. У «заручниках», як завжди, виявилися люди соціально незахищених категорій – пенсіонери, інваліди, всі ті, хто не мав власного «чотириколісного друга».
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.