24 січня 1902 року газета «Кіевлянинъ» проінформувала про вердикт Житомирського окружного суду в справі про наклеп. Звинуваченим став кореспондент часопису «Волинь» у Заславському повіті Волинської губернії (куди входила Шепетівка), автор цікавих краєзнавчих праць (як-от «Смерть, погребение и загробная жизнь по понятиям и верованию народа») Іван Францович Беньківський. Подав на цього журналіста до суду відомий славутський промисловець, землевласник, а «за сумісництвом» й камергер російського імператорського двору Роман Сангушко. Суд ухвалив 21 січня засудити Беньківського до одномісячного тюремного ув’язнення. Трохи «відповів» і редактор «Волині». Йому присудили тижневий домашній арешт.
19 січня 1908 року читачі газети «Кіевлянинъ» дізналися, як шепетівські та полонські гуси викликали занепокоєння німецьких ветеринарів. Справа у тім, що тодішнє наше містечко було одним із найбільших в Україні центрів вивезення за кордон яєць, а також різноманітних свійських птахів живою вагою. Але одного разу в Німеччину «поїхали» залізницею не лише здорові гуси, але й хворі на пташину холеру. Проте їх «вирахували» німецькі ветеринари. Далі, через посла у Російській імперії, передали до столичного Петербурга подробиці. Як виявилося, холера вразила партію із 1150 гусей, які відправляли зі станції Шепетівка в жовтні-листопаді 1907-го. До речі, ту ж саму інфекцію перенесли і якісь із 1115-ти полонських гусок, що теж «помандрували» до німців залізницею у згаданий відрізок часу.
25 січня того ж року цитована газета уточнила, що Подільську залізницю від Шепетівки до Кам’янця-Подільського, довжиною 300 верст і орієнтовною вартістю 18 мільйонів рублів, споруджувати за державний кошт не будуть. Причина – наявні для цього фінанси «керманичі» Російської імперії вирішили «кинути» на зведення Амурської залізниці й побудову другої колії Сибірської залізниці. Таким чином, незабаром справу спорудження Подільської залізниці влада віддала у руки приватників.
30 січня 1913 року київська газета «Рада» поставила до відома читачів про резонансну подію у Ізяславі – центрі повіту, до якого належало містечко Шепетівка. Тамтешня поліція заарештувала чоловіка, котрий малював схеми розміщення військових частин Російської імперії і плани різноманітних місцевостей. Як встановили слідчі, чоловік шпигував на користь Австро-Угорської імперії. На той момент до початку Першої світової війни, коли перша й друга імперії опинилися по різні боки «барикад», залишалося трохи більше року.
31 січня 1932 року 27-літній Микола Островський у листі до знайомої О.О. Жигірьової писав: «Шурочко, мила!.. Я зайнявся організацією в Шепетівці літгрупи з молодняка. Моя пропозиція прийнята редакцією газети «Шлях Жовтня», котра дає раз на декаду літературну сторінку. Сам недоношений письменник, я став керівником літгрупи і вже одержав перші вірші українською мовою для оцінки».
За станом на другу половину січня 1939 року центру нинішньої Судилківської громади дуже допікали дві заразні хвороби зі значною кількістю летальних наслідків – кір і скарлатина. Відтак, 16 січня «Шлях Жовтня» розповів про тематичний захід у так званому судилківському колбуді – лекцію лікаря Фінкельштейна. На неї прийшло багато робітників і колгоспників. До того ж, багатьох привабила «художня частина», яку запланували після виступу лікаря. Єврейський драматичний гурток районного будинку культури поставив п’єсу «А гаст» («Випадок на кордоні»).
22 січня 1958 року в газеті «Шлях Жовтня» роз’яснили, що згідно нових «Єдиних правил руху пішоходів і транспорту по дорогах і населених пунктах Української РСР» водіям автомашин, якщо проїжджають Шепетівкою й усіма іншими містами країни, забороняється подавати звукові сигнали, а також проводити обгін інших машин. Старший державтоінспектор І. Дмитришин, автор статті «Суворо дотримуватись правил вуличного руху», також пошпетив педколективи шкіл нашого міста за те, що деякі їхні вихованці «бігають по дорогах», катаються ними на ковзанах, а інколи навіть «чіпляються за автомашини і автобуси». «Це особливо стосується учнів середньої школи № 4», – зауважив дописувач.
27 січня 1979 року в «Шепетівському віснику» писали про цікаве хобі працівниць книжкового магазину «Корчагінець». Вони збирали автографи відомих діячів культури, письменників й інших визначних людей, які у різні часи бували в Шепетівці. Колекція знаходилася у торговельній залі, тож ознайомитися із нею міг кожен охочий. Зокрема, там були автографи композитора Олександра Білаша (автор пісень «Два кольори», «Ясени»), кінорежисера Миколи Мащенка (зняв багатосерійний телевізійний фільм «Як гартувалася сталь»), Бориса Кошечкіна (танкіст, який на початку 1944 року в складі Червоної армії одним із перших заїхав до раніше окупованої німецькими нацистами Шепетівки), письменників Павла Загребельного, Івана Цюпи, Анатолія Осипова, Станіслава Тельнюка.
31 січня 1991 року «Радянське Поділля» раділо з приводу відкриття нового ковбасного цеху в селищі Грицеві на Шепетівщині. Як розповіла газета, «раніше, незважаючи на те, що у Шепетівці діяв м’ясокомбінат, грицівські ковбаси, особливо копчені, вважалися кращими. Та потім цех, з чиєїсь легкої руки, закрили, а натомість обладнали… котельню». Проте 1990-го «на базі господарства Грицівського сільського споживчого товариства спорудили приміщення, встановили нове технологічне обладнання. Ковбасний цех очолив колишній майстер А.С. Потапський. Разом із робітниками налагодили виробництво ковбас «Черкаська», «Подільська», «Кіровоградська», а також деяких найменувань копченостей». А ще працівники нового цеху взялися за вивчення рецептів домашніх ковбас грицівських господинь. «Вони прагнуть відродити суто грицівську ковбасу, яка раніше славилася на базарах Шепетівки та довколишніх сіл», – зазначило видання.
30 січня 1997 року на першій сторінці нашого часопису вийшла радісна новина: приватне підприємство «Антей» розпочало продаж ковбасних виробів та делікатесів у фірмовому магазині по шепетівській вул. Короленка (нині – вул. Володимира Кочубея). В одному з магазином приміщенні запрацював ковбасний цех. «Виготовлено і відправлено в реалізацію перші десять видів ковбас і п’ять – делікатесів», – читаємо у публікації. До речі, заклад торгівлі продукцією з м’яса місцевого виробництва, розміщений за вказаною адресою, у 2023 році перестав працювати.
17 січня 2008 року «Шепетівський вісник» поділився приголомшливою звісткою – якісь недоброзичливці поцупили з-під входу до краєзнавчого музею мармурового лева, а ще одного такого скинули зі сходів. «Впродовж багатьох десятиліть вони були гордістю міста і неоціненним оригінальним експонатом», – зазначила про красенів із мармуру Лілія Сахнюк. Як виявилося, левів «атакували» в ніч із 12 на 13 січня. Краєзнавець Олександр Царик, коментуючи подію, зазначив, що навіть у часи окупації Шепетівщини німецькими нацистами левів ніхто не чіпав. Навпаки, окупанти полюбляли біля них фотографуватися.
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.