17 травня 1979 року Шепетівку відвідав популярний тоді український письменник Павло Загребельний, його колега Микола Зарудний, низка інших письменників із різних союзних республік, а також працівники всесоюзної й республіканської преси. Завітали до Шепетівки в рамках так званого свята дружби української та російської братніх літератур. Гостей зустріли дівчата у вишиванках з короваєм. Піонери прочитали літераторам поезії та вручили їм квіти. З вітальним словом до гостей звернувся тодішній керівник Шепетівки – перший секретар міськкому Компартії України Борис Машевський, голова міськвиконкому В. Бондарчук та інші посадовці. Борис Машевський показав гостям місце спорудження музею Миколи Островського. Того ж дня письменники вирушили з міста у свої наступні подорожі.
20 травня 1907 року газета «Dziennik Kijowski», яку видавав польською мовою у Києві виходець із Грицева Грохольський, розповіла про ініціативу групи поміщиків Заславського повіту на чолі з шепетівським цукропромисловцем Юзефом Потоцьким. Вони звернулися до керівника Волинської губернії із проханням створити замість чинної у повіті земельної комісії нову. Причина: повітовий маршалок Желябовський на стадії її формування запросив до обрання її членів не всіх місцевих землевласників. Це прохання губернатор задовільнив. Тож новий повітовий маршалок Дмитрієв розіслав запрошення усім місцевим поміщикам, аби 15 травня завітали до Заслава й обрали тих членів комісії, яких бажають.
Втім, із півсотні запрошених на голосування приїхала лише третина. Ці поміщики вибрали тільки трьох членів земельної комісії – Мазеракі, Шеміота й Парневського. При цьому нарікали, що все одно найголовнішими справами у галузі керуватимуть чиновники, призначені владою Російської імперії «зверху».
У приватних бесідах землевласники ще й скаржилися на сюрпризи погоди, які можуть погано вплинути на врожай зернових. «Після незвичного для квітня тепла похолодало. В ніч на 17 травня поля навіть вкрилися памороззю, що нашкодило посівам», – конкретизував кореспондент видання.
16 травня 1912 року київський часопис «Рада» заніс залізничну станцію Хролин (нині у Судилківській громаді Шепетівського району) до переліку місць Волинської губернії, звідки вивозилася за кордон найбільша кількість вершкового масла. Першість на Волині посідало місто Рівне, яке щороку його експортувало майже 34 тисячі пудів (тобто понад 544 тонн). Другим йшло Рожище (нині невеличке містечко біля Луцька) – 25 тисяч пудів масла (понад 400 тонн). Третя сходинка була за містом Коростень – 16 700 пудів (майже 270 тонн). Щодо Хролина, то звідти в середньому на рік експортувалося 3 400 пудів цієї продукції (понад 54 тонн).
Для порівняння, тодішня Славута «ходила» у рекордсменах із вивезення за межі Російської імперії м’яса (переважно телятини). Його щорічні обсяги становили близько 40 тисяч пудів (640 тонн) – четверту частину всього експорту цієї продукції з Волинської губернії. Славутське м’ясо зазвичай замовляли у місті Варшаві.
24 травня 1932 року в Шепетівці відбулося відкриття так званого літнього державного кінотеатру. Як писалося у рекламному оголошенні, при цьому «в садку грала військова оркестра Н-ського полку під орудою капельмейстера Шумахера». На відкритті сезону демонструвалася художня картина «С. В. Д.». У цій німій кінодрамі-фантасмагорії йшлося про повстання декабристів 1825 року.
28 травня того ж року, коли села «викошував» Голодомор, газета «Шлях Жовтня» усіляко вихваляла кролярство як майбутнє перспективне заняття колгоспників Шепетівського району. До кінця року, йшлося у часописі, там планувалося збудувати приміщень на 4 800 штук кролів. Красносільський, Жолудецький і Роговицький колгоспи вже звели кролівничі ферми. Навіть не починали їх споруджувати у колгоспах Пашуків і Косої Решнівки.
«Кроль – цінна сировина для хутряної промисловости. Раніше Австралія зовсім не мала кролів, а тепер їх експортує величезну кількість – понад 100 мільйонів штук щороку», – наводило приклад видання.
18 травня 1955 року в «Шляху Жовтня» критикували Шепетівський райпромкомбінат за те, що не встигає виконувати плани з «випуску продукції в асортименті». «Ось уже більше року на комбінаті балакають про каструлі-самоварки. Але справа не просунулася вперед ані на крок», – обурювалася газета.
Як виявилося, цей тип каструль таки на райпромкомбінаті почали випускати, але… некомплектним, без дефіцитних пластмасових ручок. Відтак, «гори» самоварок, не придатних для використання, «складували» в різних приміщеннях «на потім».
17 травня 1958 року шепетівська міськрайонка актуалізувала читачам проєкт закону Верховної Ради УРСР про посилення боротьби з антигромадськими паразитичними елементами. У четвертій статті розробленого нормативного акту йшлося, що «повнолітні працездатні громадяни, які займаються бродяжництвом чи жебрацтвом, підлягають за вироком народного суду засланню на строк від 2 до 5 років». Малися на увазі особи, котрі лише «про людське око» влаштовувалися на роботу, а фактично жили на «нетрудові доходи» і «збагачувалися за рахунок трудящих». Також йшлося про людей, які «не виконують ніякої корисної роботи ні в суспільстві, ні в сім’ї».
21 травня 1967 року розпочалася першість Хмельницької області з футболу. Сімнадцять команд, які перемогли у першостях районів і міст, розділили на дві зони – північну та південну.
В обласній молодіжній газеті «Корчагінець» пояснили, що ігри відбуватимуться в два кола, на своєму полі та полі суперника. Змагання проходитимуть, як правило, по неділях. Виступали не лише команди дорослих, але й юніорів. Цікаво, що у північній зоні були представлені одразу три команди під назвою «Авангард» – шепетівська, полонська і понінківська. Друга команда із Шепетівки називалася «Локомотив». Ізяслав представляла команда «Горинь». Усього в північній зоні нараховувалося 9 команд. На одну менше – в південній зоні. Там із Шепетівщини фігурувала одна команда – шепетівський «Прилад».
24 травня того ж року «Шлях Жовтня» інформував: на головному підприємстві об’єднання «Авангард» (виготовляло меблі, подальша його назва – ДОК) відкрито їдальню на 30 місць. Деревообробники змогли там одержувати триразове харчування. І не лише, адже родзинкою закладу став буфет із холодними закусками та різноманітними напоями. Обслуговували цю їдальню працівниці ресторану «Ювілейний».
17 травня 1974 року у шепетівському книжковому магазині «Корчагінець» відкрився відділ комісійної торгівлі. Туди приймалися від населення не лише «книги, видані радянськими видавництвами починаючи з 1947 року», але й інша друкована продукція, що побачила світ після вказаної дати. Дефіцитну літературу книжкова крамниця викуповувала у власників за умови пред’явлення ними документа, що засвідчує особу.
30 травня 1996 року «Шепетівський вісник» опублікував «прейскурант» розцінок за перебування у міському медветвирезнику. Перший «візит» туди обходився у 350 – 500 тисяч українських купонокарбованців. За «відпочинок» у закладі вдруге треба було заплатити від 500 до 833 тисяч купонокарбованців. Третій «візит» оцінювався сумою, що сягала 1 мільйона 660 тисяч 700 купонокарбованців.
Видання наголошувало, що медвитверезник – це не будинок відпочинку. Також зазначалося, що за перший квартал поточного року туди потрапило 630 осіб, або в середньому семеро за добу. З них 238 ніде не працювало.
Серед тих, хто мав місце праці, найбільше «представляло» завод культиваторів – 30 людей. Чимала кількість «пацієнтів» надходила із заводу «Радар», 18-ї дистанції колії, 6-ї дистанції сигналізації і зв’язку, міської житлово-експлуатаційної контори.
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.