27 жовтня 1967 року обласна комсомольська газета «Корчагінець» надрукувала листа шепетівської школярки Ніни Ковальчук. Дівчина цікавилася, чи варто реагувати на такі погані прикмети, зокрема, як 13 число чи коли чорний кіт перейде дорогу.
Часопис відповів із знанням справи: «Колись вірили, що чорт і відьми часом перетворюються в котів і кішок. Ось чому, коли дорогою перебігав чорний кіт, то вважалось, що людині не пощастило. Багато людей вважає число «тринадцять» нещасливим. Так і кажуть – «чортова дюжина». Все це від того, що колись надавали числам магічного значення. Число тринадцять, здавалось, заважає лічбі, бо ні на жодну цифру не ділиться».
До речі, «Корчагінець» ще й значно доповнив список прикмет, які подала дівчина: «сіль розсиплеться – сварка буде», «розбити дзеркало – накликати смерть на себе», «побачити жінку з порожніми відрами – невдача», «встати з ліжка з лівої ноги вранці – зіпсувати увесь день».
27 жовтня 1907 року газета «Dziennik Kijowski», яку видавав польською мовою у Києві виходець із Грицева Грохольський, писала про 46-річного всесвітньовідомого піаніста Ігнація Падеревського, котрий у дитинстві жив у Судилкові, таке:
«Як нам повідомляють, композитор збирається у мистецьку подорож до Америки. Вона триватиме три місяці. Зараз великий артист працює над завершенням симфонії. Він також пише оперу «Сакунтала». Однак, робота над нею, через від’їзд автора на зиму, перерветься».
На той час Падеревський керував Варшавською консерваторією. Згодом захопиться політичною діяльністю. У 1919 році стане прем’єр-міністром Польщі. Українців не любив, виступав проти входження галицьких земель до Західноукраїнської народної республіки (ЗУНР).
17 жовтня 1909 року читачі київського часопису «Рада» дізналися подробиці трагічної родинної драми у містечку Судилкові (нині – село, центр громади на Шепетівщині). 18-річна гімназистка, довідавшись про смерть від сухот батька – купця Гітіса – смертельно отруїлась. Сприйнявши вчинок доньки близько до серця, її матір вчинила спробу втопитися у річці Гусці. Проте її врятували. Сердешна жінка «замалим не божевільна стала з горя», – зазначається у замітці.
18 жовтня того ж року в «Раді» йшлося про арешт біля містечка Славути (нині – Шепетівський район) одного з учасників розбійного нападу. Двоє нападників, зокрема і цей затриманий, порішили за 5 км від Острога купців Гільварда, Скоромця, а також їхнього візника.
У заарештованого знайшли 140 царських рублів готівкою та зброю – револьвер. Чоловік в цей момент спробував накласти на себе руки – перерізати горло. Проте щось пішло не так. Самогубця відвезли на лікування до рівненської лікарні.
30 жовтня 1927 року 20-й Славутський прикордонний загін Головного політичного управління УСРР затримав 15-річного контрабандиста Григорія Оксенчука. Цей юнак родом із села Лисиче (нині – у Крупецькій громаді Шепетівського району) переніс із Польщі через польсько-радянський кордон, що тоді проходив неподалік, 8 аршинів (тобто трохи більше ніж 5 з половиною метрів) тканини Бостон темно-синього кольору.
Із такої шерстяної тканини в 1920-х шили стильні костюми.
18 жовтня 1930 року на адресу мобілізаційного відділу Шепетівського окружного військкомату надійшла соціально-економічна характеристика Славутського району під грифом «зовсім таємно». Зокрема, у документі значилося: «По окремим селам залишився ще бандітізм, як-то в Радошівці, Барбарівці, частинно в Романові, Корчику, Миньківцях, Цвітосі (лісні села). В ціх селах населення вороже ставиться до радянської влади, попи і куркульня мають значний вплив на людей. В ціх селах державні господарчі компанії відстають, розвито самогоноваріння».
У другій половині жовтня 1943 року Яків Заїка – політичний комісар Шепетівського радянського партизанського загону Івана Музальова – інформував свого керівника у з’єднанні ім. Михайлова про ОУН і УПА: «Деятельность украинских националистов заключается в их борьбе как против немцев, так и против советских партизан. Районы их влияний – начиная от старой польской границы до новой бывшей советско-германской границы. Бывали случаи захода украинских националистов за территорию старой польской границы, где они совершали свои злодеяния против совхозов, колхозов и советских граждан, производили террор, сжигали села, хутора и т. д.. Учет националистов и их помощников, находящихся в районах действия партизан, ведется, как и борьба с ними».
29 жовтня 1963 року «Шлях Жовтня» повідомив, що в кінці 1918 року, коли тривала боротьба між більшовицьким військом і підрозділами Армії Української Народної Республіки на чолі з Симоном Петлюрою, 14-літній Микола Островський у Шепетівці «підтримував тісний зв’язок з підпільною більшовицькою групою». За її завданням він, зокрема, розклеював містом агітаційні листівки, переховував 3 гвинтівки і обеззброїв одного прибічника УНР.
22 жовтня 1985 року кореспондентка газети «Шляхом Жовтня» розповіла про трудові будні майстрині з пошиття жіночих шапок Шепетівського комбінату побутового обслуговування Ніни Безулої. Замовлень на виготовлення цієї продукції було стільки, що час її роботи був «розписаний» до лютого наступного року. Особливою популярністю серед тодішніх шепетівчанок користувалася форма шапки «нова боярка» завищена. «Фішкою» цієї моделі було те, що на неї йшло менше хутра, ніж на виготовлення зимових жіночих шапок інших «ходових» видів.
25 жовтня того ж року читачі «Шляхом Жовтня» довідалися, що у селі Ленківцях відбулося урочисте відкриття стадіону «Колос». Подію, справді важливу для багатьох місцевих жителів, перетворили на партійно-функціонерне «шоу» із довгими промовами шепетівських чиновників і представників колгоспів з різних сіл району. Так, секретарка Шепетівського міськкому партії Поліна Присмотрова у своєму вітальному слові шаблонно зазначила, що «фізкультура і спорт стали невід’ємною основою життя радянських людей, з кожним роком набувають все більшої популярності». Говорив і голова райвиконкому В. Данченко. Він, як голова колгоспу, згадав про сумлінну працю багатьох колгоспників на спорудженні «Колоса», а також звернув увагу присутніх на те, що об’єкт допомагали доводити до пуття спеціалісти з Хмельницького, Славути та Грицева.
19 жовтня 1996 року минуло трохи більше місяця, як в обіг в Україні була введена нова грошова одиниця – гривня. Втім, «Шепетівський вісник» уже застерігав читачів про поширення підробок нових грошей. «Щоб не стати жертвою фальшивомонетників, запам’ятайте: в обігу перебувають банкноти номіналом 2, 5, 10, 20, 50 та 100 гривень. Зустрічається два варіанти фальшивок – це кольорова ксерокопія, на якій відсутні будь-які елементи захисту, і приклеювання одного чи двох нулів до цифрового позначення номіналу на банкноти низьких номіналів», – пояснювало видання.
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.