17 жовтня 1924 року житомирський часопис «Радянська Волинь» відзвітував, що річний план щеплень проти віспи (інфекційне вірусне антропонозне захворювання із епідемічним поширенням) у Шепетівській окрузі Волинської губернії вже виконаний на 87%. Втім, такі темпи вакцинації не були найвищими у порівнянні з іншими частинами губернії. Так, місто Житомир «хвалилося» своїм 143-відсотковим показником.
25 жовтня 1906 року київський часопис «Киевлянин» писав про дім волосного правління, що «провалився під землю» у містечку Лабуні (тепер – с. Новолабунь Шепетівського району). «Якось увечері писар з жахом побачив, як осідає, немов провалюється, стіна. Подумавши про можливий початок землетрусу, почав швидко знімати з неї ікони та портрети. Але всі предмети врятувати не встиг, бо пів стіни пішло під землю, а друга частина завалилася. На місці підлоги утворилося провалля. Як виявилося, один бік споруди будівельники вимурували над старовинними погребами й підземними ходами, яких дуже багато під містечком. Верхній шар землі не витримав «тиску» новобудови й осів, внаслідок чого утворилася порожнина завглибшки 12 аршинів (тобто приблизно 8,4 метра)», – читаємо у замітці. На незапланований ремонт споруди для волосного правління пішло більше однієї тисячі «царських» рублів. Зокрема, під будівлею на значній глибині довелося додатково облаштовувати кам’яний фундамент. Нагадаємо, що Лабунь наприкінці ХVIII століття упродовж деякого часу навіть був адміністративним центром новоствореного Ізяславського намісництва, яке «переросло» у Волинську губернію.
29 жовтня 1942 року в газеті німецько-нацистських окупантів «Нова Шепетівщина» картки шести місцевих жителів на право купівлі хліба визнано недійсними. За часів окупації цивільним продукцію з борошна продавали виключно за картками через мережу спеціальних ларків. У тодішній Шепетівці нараховувалося щонайменше 13 таких «точок торгівлі».
23 жовтня 1955 року часопис «Шлях Жовтня» звернув увагу читачів на те, що в кінотеатрі ім. Миколи Островського (тоді він ще знаходився у тій будівлі на вул. Героїв Небесної сотні, яку шепетівчани знають як «Палац піонерів») завершився капітальний ремонт. Усілякі його вигоди газета описала із захопленням: «Невпізнаним став наш театр. Тут добудовано нову вестиб’юльну частину. Парадний вхід прикрашають чудові колони, оздоблені художньою ліпкою. В асфальт одягнулася театральна площа, поставлено красиву металеву огорожу, на якій є багато ваз для вазонів і квітів. В кінокамері появилася нова апаратура. Для підсилення звуку, його частоти встановлені нові підсилювальні апарати вітчизняного виробництва. Для послуг глядачів – велике фойє, просторі читальний і естрадний зали, буфет, салон «вечірня фотографія». В естрадному залі завжди грає радіола, молодь кружляє в танцях. В цьому році кінотеатр відвідали понад 400 тисяч глядачів – трудящих міста і навколишніх сіл. 9-місячний план збору коштів виконано на 123 проценти. По виконанню плана колектив театру зайняв перше місце в області».
19 жовтня 1963 року через нашу газету Шепетівський райвузол зв’язку «заохочував» людей завчасно подавати поздоровчі телеграми, адже незабаром – чергова річниця більшовицької революції 1917-го. Такими платними короткими повідомленнями, які поштовики надсилали за допомогою телеграфу, роздруковували на паперовій стрічці й наклеювали на лист паперу для зручності читання, наші краяни до 1980-х років включно залюбки обмінювалися зі своїми родичами, друзями та знайомими з нагоди великих державних свят. Часом їх «давали» настільки багато, що пошта не справлялася з доставкою. Тому і попереджала через пресу, що слід поквапитися і не відкладати цей вид вітань на останні дні перед святами.
21 жовтня 1967 року на сторінках «Шляхом Жовтня» пояснювалося, чому не треба зловживати тодішнім дуже модним серед жінок косметичним засобом – пудрою. «Справа в тому, що до її складу входять солі свинцю для надання білизни, а також фарби, що надають рожевого відтінку (зозін) і темного – рашель (охра). Вони можуть викликати у деяких подразнення шкіри – дерматит. Крім того, при систематичному користуванні пудрою, особливо коли шкіра обличчя суха, еластичність шкіри знижується, вона втрачає блиск і нормальний живий відтінок, легко утворюється сітка зморщок».
28 жовтня 1983 року 89-річна жінка з села Рилівки подякувала через нашу газету учням восьмого класу місцевої школи, котрі її відвідали й допомогли по господарству. Вона розчулено написала: «Звеселіло моє серце, приємно стало. Я дуже вдячна школярам за відвідини, за допомогу».
Одного дня у другій половині 1985 року автобус, який їхав за маршрутом Шепетівка – Хутір, неподалік села Климентовичі «зупинили» двоє красенів-оленів. Пасажири вийшли подивитися на тварин, адже, читаємо у дописі лісничого Романівського лісництва Р. Пікуса, «нікому досі не траплялося зустрічати в наших краях оленів». Тварини кілька хвилин постояли на дорозі, а затим зникли у лісовій гущавині. «Звідки олені в наших краях? Це своєрідна загадка. Можна лише припустити, що вони, так би мовити, емігрували до нас з Біловезької пущі», – висловив думку згаданий автор замітки у «Шляхом Жовтня».
28 жовтня 1995 року на Шепетівщині, у зв’язку зі скрутною економічною ситуацією, «процвітала» така форма організованої злочинності як рекетирство – вимагання із застосуванням погроз і насильства. Поряд із діяльністю цих осіб, з «лав» яких вийшла ціла низка тих, хто нині вважає себе «елітою», активізувалися й скупники різних старовинних речей, військових нагород, котрі вигідно перепродували їх у великих містах. Тож наша міськрайонка опублікувала поетичну пародію ізяславського письменника Василя Кравчука на цю тему.
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.