Щороку ближче до середини лютого у Шепетівці згадують, як в останній місяць зими 1944 року червоноармійці звільняли місто від німецько-нацистських загарбників. Утім, на пальцях однієї руки можна перелічити публікації, де йдеться про те, що відбувалося далі. Як чоловіків нашого краю мобілізували та «влили» до ЧА, яка поспішала у західному напрямку? Чи усі з них хотіли приєднуватися до червоноармійців? І як вони там почувалися?
Отже, через три тижні після звільнення Шепетівки червоноармійцями, а саме 4 березня, розпочалася Проскурівсько-Чернівецька наступальна операція. Радянські війська рухаються прямо на захід – опановують північ Тернопільщини та південь Рівненщини. 17 березня займають Дубно, 19 числа – Кременець, Шумськ, Радивилів. До здобуття Тернополя залишається менш ніж місяць…
Унікальний оунівський документ, який передає «дух» того часу – «Розповідь втікачів-селян з сіл Тернопільського повіту, занятих більшовиками». Він походить із Галузевого державного архіву Служби безпеки України. У джерелі, датованому 24 березня 1944 року, описані тодішні тактичні підходи німецьких і радянських військ до ведення війни, оціночні судження щодо них, записані «з вуст» місцевих жителів. До речі, там є і відомості, що стосуються Шепетівського краю.
Отже, насамперед описана тактика обох сторін, тобто німецького та радянського війська. Якщо перше намагалося якомога повільніше відступати, зводячи до мінімуму, де тільки можна, свої втрати у людях, то друге, навпаки, стрімко розвивало наступ, причому не лише «головними шляхами», але й завертаючи до віддалених сіл. Цю тактику ЧА місцеві жителі порівнювали з «татарською», вона наганяла неабияких страх на німців, але супроводжувалася численними втратами особового складу серед «своїх».
Розлого (і, як на мене, дуже «драматично») йдеться про зовнішній вигляд червоноармійців. «Багато є у власних мундурах, багато в німецьких, перешитих на свій лад, та з іншими відзнаками – зірками та погонами. Багато є в цивільних одягах. Обуті в черевики, чоботи, а деякі мають ноги, обвивані онучами. Майже всі мають шапки-сибірки», – зазначив автор документа.
При цьому він помітив, що ті, котрі у цивільному одязі, «переважно недавно змобілізовані із зайнятих більшовиками теренів», і між ними «є люди з-під Шепетівки та Дубна».
Отож, дізнаємося: після звільнення Шепетівщини від німецьких нацистів радянська влада провела тут мобілізацію. Й новим поповненням (чоловіки 1906 – 1926 років народження) «підживила» ряди виконавців Проскурівсько-Чернівецької операції.
Ну а далі автор документа зауважує про настрої новобранців «з-під Шепетівки та Дубна»: «Вони рішуче є проти більшовиків і відношення між ними і командирами енкаведистами скрайно вороже. Мобілізовуючи їх в армію, говорили їм: «Ви хотіли України, тепер йдіть у «першу лінію» і ту Україну здобувайте». А ще додає: «Їх женуть силою на фронт».
У цих рядках найцікавіше – згадка про «командирів-енкаведистів». Яка причина негативного до них ставлення наших земляків? І хто взагалі були ці люди? Питання потребують досліджень, вони досі не з’ясовані.
З огляду на воєнні реалії та «прохолодну» налаштованість українських селян Тернопільщини (воно більше симпатизувало воїнам УПА), червоноармійцям різко бракувало продовольства. За випадки грабежу «било по руках» начальство, тому радянські військові, вступаючи до того чи іншого села, пропонували людям добровільно надати їм хліб і зерно для коней. Заодно забирали з собою чоловіків, котрі ще там залишилися, «наздоганяти» німців.
Сучасники згадували, що у ті місяці червоноармійці інколи їли саме зерно, «поставлене з Англії». А німці на фронтовій лінії навіть із ними дражнилися, показуючи з окопів картоплю.
У перші дні після звільнення сіл туди приїжджали працівники НКВС і відновлювали осередки радянської влади. Цікаво, що починали це із «розміщення скриньок для збору анонімних доносів». А ще – робили спроби «загравати» із польською частиною змішаних українсько-польських сіл, схиляти поляків до взаємовигідної агентурної роботи.
В розмовах із місцевими жителями червоноармійці казали, що «тут буде Польща». Мовляв, раніше вони мали йти до Збруча (тобто довоєнного польсько-українського кордону), однак плани змінилися й їх проінструктували рухатися далі, до річки Сян («тому, що поляки не можуть собі дати ради»).
До всього цього ще потрібно згадати про цілковитий хаос, який панував упродовж Проскурівсько-Чернівецької операції «на місцях». Частина жителів Тернопільщини (хто не бажав приєднуватися до ЧА) втікала вслід за німцями. Інші переховувалися від «усіх влад» у землянках, криївках по лісах. Але назагал Тернопільський край (особливо сільська місцевість) контролювався українськими націоналістами. УПА була противником відкритих великих боїв як із німцями, так і з червоноармійцями. Проте із органами НКВС, їхніми військами, а також різними структурами радянської адміністрації запекло боролась.
Володимир КОВАЛЬЧУК.