І це справді так. Жінки-біженки, які повернулися з-за кордону, кажуть, що у Європі
життя не завжди краще, ніж в Україні. Одна перевага — там немає тривог і війни, але проблем вистачає
Онде пані Галина із Шепетівки майже рік з двома дітьми прожила за кордоном. Там стикалася з багатьма проблемами у побуті, зокрема у наданні медичних послуг.
Якось у дитини заболів зуб. Але, щоб потрапити до стоматолога, знадобилося кілька днів. Довелося донечку «годувати» пігулками, поки дійшли до спеціаліста. І то спочатку треба записатися на консультацію і оплатити її. А далі було дороге лікування.
У нас також ці послуги не дешеві, але порівняно з тими, це у рази дорожче.
А, скажімо, на прийом до терапевта можна потрапити хіба що через тиждень, до вузькопрофільного фахівця або на обстеження — через кілька місяців.
Легше, звичайно, місцевим мешканцям, у яких дороговартісне страхування, оплачене фірмою чи підприємством, згідно угоди з приватною клінікою. А якщо така страховка укладена з державною лікувальною установою, то це і для них буде не швидко.
Пані Галина зауважує, що у Європі немає такого, що зателефонував на «103» і медики приїхали та надали допомогу. Там в екстрених випадках, коли, наприклад, потрапив у ДТП, або ж у людини кровотеча, то можна звертатися до організації Міжнародного Червоного Хреста і ті виїдуть та доправлять у лікарню. А якщо «зашкалює» тиск чи інфаркт або ж інсульт — то ваші проблеми. Добирайтеся у медзаклад самі.
— Ми ще часто нарікаємо на нашу медицину, лікарів — продовжує розповідь пані Галина. — Але ж у нас стільки можливостей та сервісів, зовсім інші методи обслуговування. Я приїхала додому і, нарешті, пройшла обстеження. Зателефонувала у клініку і записалася на прийом. Уже наступного дня побувала на консультації, отримала направлення і здала аналізи, зробила МРТ. А до кінця дня на мою електронну пошту прийшли результати. І це — у нашій Україні під час війни… Усе — протягом двох діб! У жодній країні Європи це було б неможливо.
Скажу ще про відвідування спеціаліста банку. У нас приходиш — і відразу отримуєш консультацію, усі необхідні послуги. Зайшла в Ощадбанк — працівники приязно зустрічають, вітаються і запитують, чим допомогти.
Там немає сервісу «Дія» і більшість європейців навіть не уявляють, що таке можливо. Для подібних комунікацій у них усе ще діє особистий прийом, на який можна записатися, як мінімум, через тиждень.
А скільки проблем, щоб винайняти житло! У нас телефонуєш за оголошенням, оглядаєш. Якщо тобі підходить — платиш заставу, підписуєш договір і поселяєшся. У Європі, коли виникла необхідність винайняти квартиру, то це був жах!
Знайшли оголошення, але контактного телефону не могли знайти, написали «мейл», чекали на відповідь кілька днів, знову писали. Коли нарешті вийшли на зв’язок, то дали згоду на огляд житла. Це стало можливим лише через тиждень.
Квартира нам підійшла. Але минуло ще кілька днів, аби брокер отримав підтвердження від власника. А потім чекали на договір, на підготовку якого знову ж таки потрібен час. Разом, з моменту огляду до отримання ключів від помешкання, це «вилилося» у понад місяць.
Галина переконана, що українці цікаві для європейців, як дешева робоча сила. Адже нашим платять за роботу значно менше, ніж своїм, місцевим.
— Співвітчизники, які виїхали до війни, обжилися, мають непогані заробітки, вони не планують поки що повертатися додому, — каже шепетівчанка, — а серед жінок-біженок, які виїхали за кордон через війну, більшість налаштовані повертатися додому. Бо у нас легше жити і дихати.
І наостанок про таке. Громадська мережа «ОПОРА» провела опитування серед українців, які тимчасово перебувають у Великій Британії, Ізраїлі, Іспанії, Німеччині, США, Угорщині та Чехії. З’ясувалося, що більшість опитаних мають бажання повернутися додому.
Так, 67 відсотків респондентів однозначно стверджують, що планують повертатися в Україну. Зокрема 12 відсотків з них планують зробити це найближчим часом, 20 відсотків хочуть ще почекати, 35 відсотків збираються повернутися до України після завершення війни. А 18 відсотків не планують повертатися додому. Здебільшого це ті респонденти, чиє життя значно покращилося у країні перебування.
Опитували і тих українців, котрі виїхали після початку повномасштабного вторгнення, і тих, хто це зробив до 24 лютого 2022 року. Останні кажуть, що за кордоном ще до війни їм легше було знайти роботу, ніж в Україні.
Натомість нові переселенці іншої думки: 55 відсотків опитаних зазначали, що вони були задоволені життям в Україні більше, ніж зараз, коли вони перебувають за її межами. Двадцять чотири відсотки вважають, що їхнє життя дещо поліпшилося за час перебування за кордоном. А 38 відсотків опитаних хочуть відновити зв’язок з родиною.
Також вагомими аргументами для повернення є наявність партнера в Україні (74 відсотки), відсутність роботи у країні перебування (81 відсоток), погане знання мови країни, де вони прожинають (88 відсотків), зменшення доходу (80 відсотків).
Найбільше хочуть повернутися додому наші біженці у Великій Британії та Чехії – 75 відсотків. Причому це переважно ті українці, які переїхали туди після 24 лютого 2022 року. Саме у Великій Британії та Чехії нашим громадянам важче знайти роботу, вони відчувають себе менш адаптованими, їм складно отримати доступ до медицини та освіти.
Ось такі результати опитування. А як складеться ситуація з поверненням наших співвітчизників на рідну землю, побачимо уже після перемоги над рашистами.
Світлана МОРОЗ.