У якому напрямку розвивалися події у нашій країні та місті за ті роки, що минули після пам’ятних і знаних усім подій на столичному Євромайдані, куди 23 листопада 2013 року вийшли люди протестувати проти згортання владою Януковича переговорів про євроінтеграцію України? Які позитивні зміни ви помічаєте, а що обурює, хочеться змінити, поліпшити за станом на шостий рік після початку Революції Гідності?

З такими питаннями цьогоріч, 12 листопада, під час нашого традиційного опитування, ми звернулися безпосередньо до перехожих шепетівських вулиць Героїв Небесної сотні, Валі Котика, Судилківської, а також тих, хто відпочивав у скверику, де стоїть пам’ятник Валі Котику.

 

Валентина Миколаївна, 58 років, мешканка с. Красносілки:

– Ось так відразу, «на ходу» підсумувати події, свідком яких стала протягом шести років після початку Революції, важко. Тож скажу лише про деякі речі. Насаперед, про те, що обурює, що терміново треба виправляти.

Наразі до нашого села Красносілки з райцентру не ходить автобус. Відтак, діти до школи, а також люди старшого віку, пенсіонери у справах мусять добиратися до Шепетівки пішки. Таке почалося ще попереднього року.

Які мої враження від змін у Шепетівці? Радує, що нарешті щось почалося вирішуватися із теплопостачанням у місті. Добре, коли у центрі є великий продовольчий ринок, а на головних вулицях будуються та відкриваються нові торговельні заклади.

Але маю й побажання місцевій владі на майбутнє. Необхідно надалі швидкими темпами ремонтувати дороги. Варто більше уваги звертати на технічний стан автобусів і маршруток, які курсують містом (надавно, приміром, бачила одну таку, де двері не зачинялися, тож людей везла з відчиненими дверима). Не влаштовує мене і «скрута» з робочими місцями…

Знаєте, Революція Гідності «торкнулася» моєї родини безпосередньо. Син моєї сестри, наприклад, воював на Сході, захищав нашу Батьківщину. Тож продовжую сподіватися, що той курс реформ, який анонсувала перед виборами наша нова влада, справдиться.

 

Василь Михайлович, 70 років, пенсіонер:

– Вибачте, я людина вже пенсійного віку, тож у політиці не дуже розбираюся. Але ображає те, що нас, українців, «продали» і зараз продовжують «продавати». Тож до настання порядку в країні ще далеко. Якщо освіта, медицина стануть безкоштовними, коли зарплати підвищуватимуть,  пенсії збільшуватимуть (а не такі, як моя, близько 2000 гривень) – тоді, може, лад якийсь і настане.

Втім, я все ще сподіваюся на нову владу. На цьогорічних президентських виборах, як багато хто у нашій державі, теж віддав свій голос за В.Зеленського. Бачу, що він старається, щось робить, намагається зупинити кровопролиття на Сході. Раджу Президенту дотримуватися своїх обіцянок і надалі.

Загалом, на мій погляд, зрушення на краще як у країні загалом, так і в Шепетівці зокрема, відбуваються, хоча й повільно.

Що з хорошого у нашому місті за ці кілька років після Революції Гідності помітив, запитуєте? Відремонтували ділянку Старокостянтинівського шосе, наприклад. Добре це чи ні? Добре. Також приємно, що у місті працює цукровий комбінат.

 

Олександр, уродженець Шепетівки, працівник супермаркету «Вопак» у м. Славуті, 35 років:

– Що я можу сказати? Якщо коротко про враження за ці 6 років – «йдемо до дна». Ну от погляньте самі. Колись у Шепетівці працювало багато заводів – м’ясокомбінат, ситрозавод, хлібзавод… Позачиняли майже усі. І де зараз, скажіть мені, будь ласка, людям працювати? Тому чимало таких, як я, колишніх шепетівчан, мусять їздити у пошуках роботи деінде.

Наразі я працюю у Славуті. Що можу сказати про це місто? Славута процвітає. Щось будують, удосконалюють, підфарбовують бордюри і парканчики, намагаються поліпшити громадський простір, стараються. Там для молоді більше перспектив, є шанси непогану роботу знайти.  Тут працює багато підприємств. Тому тепер Славуту, звісно, уже не порівняти, як дехто робив це колись, із «помийною ямою».

У порівнянні з сусідніми райцентрами це місто, принаймні у центрі, виглядає найкраще. Наприклад, у Славуті вдосталь сміттєвих урн. Листя восени прибирають не один раз, а кілька. Принаймні, спостерігаю це, коли проходжу повз невеличку місцеву церкву.

Щодо моїх вражень про події в Україні загалом за ці 6 років… Тут щось сказати важко. Ну, наприклад, радує, що курс доллара щодо національної валюти останнім часом дещо знизився. А якщо вести мову про політичний розвиток, його напрямок, то це мене не дуже цікавить. Переглядом телепрограм не захоплююся, бо там щодня все те ж саме – один одного брудом «поливає», вбивства, трагедії.

Втім, сподівання на нову, обрану цьогоріч, владу (я голосував за Зеленського) ще не «вивітрилися». Надія вмирає останньою, так би мовити. Так що очікую реалізації своїх сподівань.

 

Андрій Іванович, корінний шепетівчанин, до виходу на пенсію працював шофером. У день нашого опитування відзначав свій день народження – 81 рік:

– Чи правильний «вектор» подій у нашій країні, місті за роки, що минули після Революції Гідності? Скажу щиро: не бачу тут, у Шепетівці, ніяких змін. Коли ж говорити про життя загалом, можливість задоволення базових потреб (як от харчування, одяг), то все нормально, жити можна. Переживали ще й не такі часи… У порівнянні з серединою 1990-х – зараз краще.

Оцінити фаховість роботи місцевої влади мені важко. Чому? Бо у щоденних справах, клопотах із нею практично не перетинаюся. Немає потреби до них звертатися.

А от депутата, котрий наш мікрорайон у міській раді представляє, знаю. До Владислава Станіславовича (певно, йдеться про В.С.Глушківського. – Авт.) якщо звернутися, то не відмовить, вислухає й допоможе. Людина на своєму місці…

З сумом спостерігаю за поточними подіями в Україні. Одні (ті, хто на владному Олімпі), поводяться, немов «черв’яки у землі». Інші – протестують, демонструють своє невдоволення.

Але я задоволений усім. Хоча і мене події російсько-української війни теж «зачепили». От навіщо, наприклад, наші війська зараз відступають? Адже земля, на якій вони «стояли», теж була українською територією. Хіба не так?

Поки що кардинальних змін у країні не бачу, проте сподіваюся, що їх Зеленський таки доб’ється. Тим більше, що я за нього теж голосував. Та й понад 60 відсотків українців, за результатами недавнього соціологічного опитування, ще йому довіряють. Тож, думаю, у день, коли кілька років  тому почалася Революція Гідності, немає чому радіти і немає на що ображатися.

 

Юлія Павлівна, працівниця міського відділення поштового зв’язку № 3 «Укрпошти», 53 роки:

– Загалом мої сподівання на зміни у нашій країні за 6 років, що минули після початку Революції Гідності у Києві, не справдилися. Коли ж вести мову про те, що у місті змінилося (хоча і не маю часу за всім стежити, бо роботою постійно завантажена), то деякі зрушення на краще таки помітила. Із хорошого радує те, що гарно дорогу відремонтували у районі цукрозаводу. У центрі Шепетівки будуються нові торговельні центри.

Втім, не помічаю у місті житлового будівництва, як і достатньої кількості підприємств, де б люди могли працювати. (Цукрозавод, біля якого розташоване моє поштове відділення, на щастя, ще працює, але кількість робочих місць там обмежена).

Коментувати роботу місцевої влади я не готова. Який би не був президент, людям потрібно допомагати. Країна має бути соціальною. Виборцям потрібно уболівати за тих президентів, яких вони обирають, а не ганити їх.

На жаль, конкретних проявів роботи команди Зеленського я у Шепетівці не бачу. Певно, для них на це потрібно більше часу.

Записав Володимир КОВАЛЬЧУК.

Світлини Володимира КОРОЛЬКОВА.