ГОЛОВНА СТОРІНКА СуспільствоКультура Шкільний булінг, у який «грають»… батьки

Шкільний булінг, у який «грають»… батьки

59 переглядів

Торік, наприкінці грудня, Верховна Рада України ухвалила законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)». Відповідно до його положень, здобувачі освіти, батьки та науково-педагогічні працівники зобов’язані повідомляти керівництву закладу про булінг щодо учнів, педагогів, наукових працівників та інших людей, залучених в освітній процес, якщо вони були свідком або отримали про це від інших «достовірну інформацію».

Як виглядає, штрафуватимуть (якщо до цього таки дійде) лише учасників освітнього процесу. І, вочевидь, тоді, коли справа набуде громадського розголосу (а таке на Шепетівщині трапляється вкрай рідко).

Але хіба найбільшою проблемою у школах є цькування «внутрішньошкільне», одними учнями інших? Чи «учнівсько-вчительське»? На наш погляд, ні. Адже у системі шкільної освіти останніми роками «зароджуються» нові, ще більш «утаємничені» від широкого загалу форми цькування. Непомітним «знадвору», але вельми болючим для фігурантів є «батьківсько-вчительський» булінг.

Недавно педагоги Київського ліцею № 157 закликали колег по всій країні приєднатися до їхнього протесту на захист своїх «зневажених людських прав».

Справа у тому, що все частіше у школах батьки учнів дозволяють собі зневажливо ставитися до педагогів. А інколи їх навіть б’ють. Як вчинив, наприклад, 17 січня батько четвертокласника, котрий побив учителя фізкультури згаданого ліцею, та так, що той опинився у лікарні.

Із «пом’якшеним підвидом» такого ось батьківського цькування часто зіштовхуються молоді вчителі у перші місяці роботи на новому місці. Оскільки комп’ютерні технології просунулися далеко вперед, деякі надто стурбовані своїми чадами мами та татусі (інколи без перерви на вихідні) «атакують» молодих педагогів численними записами у приватних повідомленнях соцмереж, телефонують їм з будь-якої причини – важливої чи надуманої. При цьому часто дозволяють собі «повчати» «сіячів доброго і вічного» тим, що вони не розуміють дитину, не вірно її оцінюють, не мають вміння її навчити «так, як слід», висловлюють інші подібні нісенітниці.

Що роблять учителі? Одні рятуються від таких «безкомпромісних» батьків, шукаючи порад серед колег з досвідом. Інші намагаються (часто безуспішно) самотужки владнати з татусями і мамусями ту чи іншу суперечку. Ну, а той, хто має найменшу витримку, страждає від душевного розпачу, зривається, а інколи й звільняється та шукає роботу в іншій сфері.

Чому таке дозволяють собі деякі батьки? А ви подивіться, що переважно показують про сферу освіти провідні телеканали? Коли ви востаннє щось бачили на телеекрані хорошого про вчителів? Куди зникли «педагогічні» теле- і радіопередачі? Нічого дивного, що у багатьох з’являється цинічне ставлення до представників освітніх професій. До того ж, воно «підкріплюється» іншими, більш загальними проблемами українського суспільства, загальною деградацією моральних норм, «не модністю» добрих вчинків тощо.

Дивно, але факт: випадки, коли один школяр іншому поставить синця під оком, останнім часом усе частіше переростають у агресивно-словесні «розбірки» між їхніми батьками. Окремі з них «ставлять на вуха» всю школу, включно із завучами та директорами.

Здається, такого раніше не було. Адже повага до професії вчителя була значно  більшою, деякі батьки не панькалися зі своїми школяриками так, як це часто трапляється нині.

Газета «Шепетівський вісник» на своїй Фейсбук-сторінці запропонувала усім охочим обрати із запропонованих проявів булінгу у школах ті, що найбільш помітні та непокоять. Наш перелік був таким:

1) коли батьки школяра цькують учителя;

2) коли учитель цькує батьків школяра;

3) коли школярі цькують учителя;

4) коли учитель цькує школярів;

5) коли керівники школи цькують учителів;

6) коли одні школярі цькують інших школярів;

7) коли учні одного класу цькують однокласника;

8) інше (вкажіть, що саме).

Цікаво, що читачі активно переглядали допис, але «проголосувати» вирішили далеко не всі. Альона Сидорко визначила найпомітнішими форми цькування, позначені у списку числами 1, 3 та 4. Лора Нюнько написала цифри 1 та 3. Але уточнила: «Серед найбільш поширених є пункт № 1, цей вид булінгу зустрічається майже у кожному класі. Пункт № 3 – рідше, але має місце, напевно, у кожній школі».

Як бачимо, проблема існує. Отож переконані: на факти булінгу у закладах освіти потрібно розглядати у багатьох площинах. Адже їхні фігуранти – не лише школярі та їхні наставники. Батьки теж «наслідили»…

Залиште Ваш коментар
Перевести