Понад 30 років у нас є дача поблизу с. Красносілки. І хоча з чоловіком, Віктором Антоновичем, маємо на двох 165 років, але їздимо і обробляємо нашу земельну ділянку. Любимо працювати там, із задоволення пораємося, садимо, вирощуємо.
Ось і 24 березня видався гарний теплий день. Ми на своєму, вже «не молодому», як і ми, автомобілі поїхали на дачу. Попрацювали, позагортали і по обіді поїхали додому. На вулиці Економічній, неподалік газового господарства, якраз на горбочку, машина заглохла — щось сталося з переднім колесом.
Чоловік подивився і каже мені, що він не дасть ради, доведеться тут і ночувати. Обоє зупиняли попутній автотранспорт, але ніхто не зупинявся.
Десь через годину біля нас таки пригальмувала велика вантажівка, вийшов молодий хлопець і запитав, що у нас сталося. Чоловік показав. Хлопець присів, оглянув, попросив щось постелити і, не вагаючись, ліг під машину.
Потім зупинив іншого водія, попросив шматок дроту і таки, як зауважив, поремонтував, аби нам доїхати додому. Ще й супроводжував нас, аби переконатися, що автомобіль їде.
Я так розчулилася, що ледь стримувала сльози. І навіть не запитала, як хлопця звати. Лише подякували йому за допомогу.
У свою чергу хочу висловити глибоку вдячність батькам, які виховали такого чуйного, доброго і порядного сина, котрий має у серці милосердя і повагу до старших людей. Нехай нашому рятівникові Бог віддячить сторицею.
С.БАГІНСЬКА, м. Шепетівка.
