Напередодні Дня Збройних сил України ми навідалися у в/ч А 3730 м. Шепетівки і познайомились з військовослужбовцем з багатою біографією, сержантом Сергієм Гітченком. Перше, що вразило, — у чоловіка, так би мовити, на руках посвідчення учасника бойових дій, видане ще у 2002 році.

На той час Сергій проходив строкову службу у м. Львові і брав участь у знешкодженні вибухонебезпечних предметів (ВНП). На особистому рахунку чоловіка 24 знешкоджених ВНП, за що і отримав посвідчення. Так зазначено у військовому квитку.

Сергій Гітченко ще з юності хотів бути військовим. І після проходження строкової служби став контрактником 80-ї аеромобільної бригади м. Львова. У той час за власним бажанням чоловік потрапив до Іраку, як миротворець, у складі 81-ї Галицької тактичної групи. До відправки на миротворчу місію Сергій разом зі своїми побратимами проходив чотири місяці спецпідготовки на Яворівському полігоні.

Кулеметник Сергій разом зі своїми товаришами потрапив у період виведення українського контингенту з Іраку, тож усе навкруги було більш-менш спокійно, військові мали легке озброєння, здійснювали так звану «стримувальну стрільбу». Американське забезпечення було чудовим. Здивувала їдальня, у якій подавали стейки, багато фруктів і навіть лангусти.

Після Іраку розпочалося звичайне цивільне життя… до початку антитерористичної операції.

З перших днів неоголошеної війни на Сході України уродженець м. Славути Сергій Гітченко вирішує йти на фронт. Чоловіка призвали за другою хвилею мобілізації у травні 2014 року, він потрапив до 7-го мотопіхотного батальйону, що був підпорядкований прикордонникам.

На передову потрапив у червні. Досвід, отриманий від перебування в Іраку, був надзвичайно цінним, адже військової підготовки до перебування в АТО, як такої, не було. Облаштовувати блокпост, стріляти з гранатометів солдат умів, бо цьому навчився під час миротворчої місії. До слова, саме за це був удостоєний відзнаки «Воїн-миротворець».

На Сході України командир мотопіхотного відділення разом зі своїми підопічними здійснювали охорону та оборону Луганського кордону. На чергування виїжджали у населені пункти Іллічівку, Максимівку тощо.

— З огляду на те, що на той час діялося в Іловайську та Дебальцевому, то у нас було ще тихо, — розповідає наш співрозмовник.

На передовій хлопці тоді провели 8 місяців. Влітку жили у наметовому містечку, а коли стало холодніше – у приміщенні школи у с. Іллічівці.

Після демобілізації Сергій Гітченко вирішив піти на військову службу за контрактом у 8-й полк спецпризначення, що у м. Хмельницькому. У вчителя історії та права за фахом було велике бажання захищати Батьківщину.

Він знову їде на передову, тільки тепер уже в якості розвідника. Три місяці він з побратимами перебував у м. Бахмуті (Атремівську). На чергування виїжджали у Попасну, Золоте тощо.

— На той час, а це кінець 2015 року, стало кращим озброєння та обмундирування військовиків, їхнє харчування на передовій. Та й солдати були більш свідомішими, аніж на початку неоголошеної війни.

У цей час чоловік став батьком — дружина Ірина народила йому чудову донечку. Це змусило військового бути поближче до рідних. Відтак, Сергій Гітченко переводиться до автомобільного батальйону, що дислокується у м. Шепетівці, на посаду командира відділення технічного обслуговування автомобілів.

Звідти знову потрапив на Луганщину – у Сватове, а згодом у Краматорськ. Дослуживши до завершення контракту, у жовтні цього року сержант перевівся у 3-й дивізіон взводу охорони 11-го зенітного ракетного полку на посаду гранатометника.

За зразкове виконання військової служби Сергій Гітченко був удостоєний відзнаки Міністерства оборони.

Невдовзі, під час чергової ротації військовослужбовців «12-го містечка», чоловік знову поїде на передову, у зону ООС. Про таких, як Сергій, кажуть, що він належить до когорти справжніх патріотів, які сповна виконують свій громадянський обов’язок. Завдяки їм ми можемо спокійно жити і працювали у рідному місті.