Це найдавніше колективне фото шепетівчан ще раз засвідчує, наскільки швидко більшовики після здобуття влади на початку 1920-х років «промили мізки» жителям містечка. Тим самим, хто ще якихось десять років тому на державних святах співав «Боже, царя храни!».
Оскільки у революційні 1917 – 1921 роки ні інтернету, ні телебачення ще не вигадали, тодішня більшовицька пропаганда базувалася на двох «китах»: живі розмови агітаторів у робочих колективах, масове поширення листівок і газет.
Шепетівка у першій чверті ХХ століття була глибоко провінційним містечком, яке заселяли люди, так чи інакше пов’язані із цукровим виробництвом, залізничним транспортом та дрібними кустарними промислами. Тобто, тут вистачало тих, кого більшовики нарекли «пролетаріатом», а відтак їхні ідеї здобули благодатний грунт.
«На зорі» владарювання Шепетівкою прибічники радянської влади, як і повсюдно у своїй «свіжопроголошеній» Країні Рад, апробували «ноу-хау» – масові заходи, із залученням сотень і тисяч робітників, військових, службовців, із відзначення запроваджених «червоних» свят, вшанування річниць життя, смертей, а також протести проти арештів, убивств усіляких більшовицьких активістів чи просто авторитетних для них осіб. Особливий акцент під час цих дійств робився на показування взаємозв’язку між більшовиками різних країн світу, адже планувалося створення, не більше не менше, Всесвітнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік.
«Епіцентром» пропагандистських заходів більшовиків у Шепетівці завжди були місця біля цукрозаводу (адже на підприємстві трудився найбільший робітничий колектив містечка – близько 2 тисяч людей) та вулиці Пліщинської, а ще район вулиць Судилківської й Шосейної (нині вул. Героїв Небесної сотні), багатих на різноманітні адміністративні установи й відомства.
Смерть Леніна
21 січня 1924 року помер «більшовик № 1» – Володимир Ленін. Наступного дня його шепетівські соратники влаштували величаву маніфестацію. Ось як її описувала газета «Волынский пролетарий»: «С черными знаменами, ровным твердым шагом, идут. Взрослые рабочие, старики, юноши, дети, женщины, крестьяне, красноармейцы. С оркестром музыки двигаются сахарники. Растянувшись в длинную ленту, идут с вокзала железнодорожники. К двум часам дня на площади возле дворца труда – все организации. Поют похоронные песни, колышутся десятки красных и черных знамен с лозунгами на русском, украинском, еврейском и польском языках. Многие плачут… Закладка памятника… Тревогой забились гудки паровозов, жутью отдают гудки с мельницы, лесопильного завода и железнодорожных мастерских».
Перше травня
Перший день третього місяця весни 1925 року припав на велике християнське релігійне свято – Великдень. Тому «безбожна» шепетівська влада мусила якось виходити з ситуації, адже мала намір відзначати свій День 1 Травня. Вихід знайшла швидко – вигадала «компромісну» назву «робітничо-селянський Великдень».
У парку неподалік цукрового заводу виголосив урочисту промову голова місцевої організації КП(б)У товариш Закс. А до городян, котрі зійшлися до урочисто декорованого квітами палацу праці, з його балкону звернувся інший місцевий партійний діяч – товариш Ходес. Далі оркестр грав «Інтернаціонал», після чого пролетаріат вирушив пішки(!) у село Пліщин, а потім завітав і до Плесни. Там робітники «передали святковий привіт» трудовому селянству. Також з нагоди Першотравня робочі колективи влаштовували «маївки» на природі. Наприклад, працівники тартаку № 6 відбули її у лісі. Там для них влаштувала показові спортивні виступи міліція.
Бела Кун
Так звали найзнаменитішого союзника більшовиків в Угорщині наприкінці Першої світової війни, сина сільського єврейського нотаріуса Самуеля Коена. Взимку 1919 року тамтешні комуністи під керівництвом Куна організували демонстрацію біля провідної столичної соціал-демократичної газети. Захід переріс у відкрите протистояння та перестрілку з поліцією, внаслідок якої було вбито одного з поліцейських. За організацію цього виступу оратора-пропагандиста Бела Куна заарештували та засудили за звинуваченням у державній зраді.
Втім, демонстрація ця набула значного символічного значення, адже стала «поштовхом» до проголошення невдовзі так званої Угорської радянської соціалістичної республіки. Хоча нове державне утворення проіснувало лише 133 дні, в довоєнному СРСР ще досить довго згадували заслуги угорських соратників, влаштовуючи велелюдні робітничі мітинги. Один із таких заходів у Шепетівці зафіксований і на світлині, яка пропонується вашій увазі. Волею долі знімок є найдавнішим із тих фото, на яких зафіксована найбільша кількість шепетівчан – близько півтисячі.
Володимир КОВАЛЬЧУК.
На фото з журналу «Всесвіт» (1928 р., № 24): мітинг шепетівчан із гаслами проти арешту Бели Куна.