Хоча Шепетівку і село Базар на Житомирщині розділяють якісь “нещасні” двісті двадцять кілометрів, у нашому місті про те, чим воно увійшло в історію (якщо точніше, його околиці), мало хто чув. Звісно ж, у часи “культу особи Миколи Островського” майстерно приховували цей трагічний епізод Української революції: під Базаром у листопаді 1921-го червоноармійці Григорія Котовського розстріляли 359 українських воїнів-учасників Другого зимового походу армії Української Народної Республіки. Та що там говорити, адже навіть одна з шепетівських вулиць донедавна носила ім’я цього “дідька лисого” Котовського.
…Теперішній Базар уже давно не райцентр (як у 1923-1959 роках), а звичайнісіньке село з багатьма ознаками занепаду. Чи не найпомітніше місце населеного пункту – де великий меморіал воїнам УНР. Тим самим, котрі загинули під Базаром.
Історики вже уточнили, що бій насправді відбувся 17 листопада 1921 р. неподалік, коло села Малі Міньки. Проте, оскільки воно вже не існує (і виведене з обліку внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції), всі сучасні урочистості проводять у Базарі. Зрештою, саме туди перевели вцілілих полонених більшовицькі недолюдки під орудою Котовського. Саме у Базарі “котовці” українських військових “засудили”, вимагаючи, щоб ті перейшли на їхній бік. Але українці відмовилися.
За це їх і розстріляли. З59 вояків спочило назавжди у могилах під Базаром у двадцяті числа листопаду 1921-го…
Аж 2000 року, за сприяння української еміграції у Великій Британії, звели у селі Базар меморіал, упорядкували поховання учасників Другого Зимового походу. Проте про це, таке враження, й досі мало кому відомо в нашій, сусідній із Житомирською областю, Хмельниччині. Можливо, тому, що навіть де Базар знаходиться, не всі знають?
А він має цікаву історію. Перша згадка про Базар датована 1613 роком. Проходить воно у документах як містечко на берегах річки Звіздаль. За універсалом Богдана Хмельницького у 1650-х Базар передано у власність Київського братського монастиря. Згодом він “перемандрував” до “рук” єзуїтів Овруча. Власники містечка продовжували змінюватися аж до поділів Речі Посполитої наприкінці XVIII століття.
Зрештою, Базар, як “казенне” містечко, став частиною Російської імперії. Розвивався він, як “приміський”, біля Овруча, населений пункт. А коли у 1920-х прийшли радянці, то перетворили містечко (як і тодішню Шепетівку, до речі) на районний центр. Він проіснував до 1959 року, коли, внаслідок укрупнень районів, “влився” у інший, більший район.
Як кажуть місцеві, всього було тут потроху: не лише магазини та клуб, а й навіть кінотеатр, побуткомбінати, кілька шкіл. На світлинах побачите, яким тихим і спокійним ми застали Базар у листопадові дні. Гортайте собі фото, переглядайте, і може колись і самі до села Базар завітаєте. Навіщо? А щоб віддати шану бійцям війська УНР, котрі воювали за незалежність України, але полягли від більшовицьких рук.