Читач «Шепетівського вісника» нещодавно насолоджувався відпочинком на березі Карибського моря, куди від нас летіти понад 9 тисяч кілометрів. На наше прохання пан В’ячеслав залюбки поділився враженнями від стилю життя «аборигенів» тропіків, а також оцінив їхнє ставлення до європейців.
Початок зими на Шепетівщині – зазвичай пора похмура. А от на сході острова Гаїті, де розташовується Домініканська Республіка, розкішні барви природи «усміхаються» людям, а теплі, проте не спекотні промені Сонця «виграють» у хвилях морського плеса.
– Після приземлення у аеропорту Ла-Романа немов «повернувся» в українське літо. Скрізь буяє зелень, погода приємно контрастує з нашою осінню, – каже В’ячеслав.
Його тимчасове помешкання – чотиризірковий готель «Каталонія» у колишньому селищі рибалок Баяібе – розташовувалося за 15 кілометрів від летовища. Там відпочивали переважно європейці. «На кожному кроці» лунали голоси італійців, англійців. А от корінні жителі острова спілкувалися з приїжджими іспанською.
Звички й «підхід» до життя у місцевих – цікава тема. У сім’ях на Домінікані «модно» мати багато дітей. Аргументують це приблизно так: «Коли одна дитина народиться чи дві, то низька ймовірність, що на старість хтось батьків догляне. А от якщо у родині четверо або п’ятеро дітей – шанси ці зростають».
Ось така «лотерейна» психологія. До речі, домініканці дуже люблять лотереї. Відповідними кіосками просто «нашпиговані» курортні селища. Звісно, виграти значну суму вдається мало кому, у цій країні чимало бідних.
Утім, вони вміють радіти життю. В’ячеслав розповів, що навіть працівниці його готелю під час прибирання пританцьовували. І це не тому, що власник змушував.
А ще наш читач зауважив, що у багатьох місцевих – «круті» марки мобільних телефонів, ультрасучасні телевізійні прилади, супутникові антени. Проте буденним явищем є відсутність електропостачання. Також на острові вартість електроенергії для побутових споживачів «кусається», послуга є недешевою.
Деякі помешкання місцевих цікаві й тим, що там дахи зроблені з пальмового листя, а також у оселях немає… звичайнісіньких вікон. І це зрозуміло: клімат на острові такий, що їх і не надто треба.
Домініканці цінують свої робочі місця (середня зарплата в країні – еквівалент 500 доларів США), хоча вони виконують трудові обов’язки без зайвої метушні. Але у приватних розмовах нарікають на сусідів по острову, тобто жителів країни Гаїті. Мовляв, ті нерідко «вихоплюють з-під носа» хорошу роботу. Тому для гаїтянців у курортній сфері Домініканської Республіки зазвичай доступні трудомісткі, «чорнові» робочі місця, де працювати треба важко, а зарплати – не дуже.
Причину відсутності «теплоти» у стосунках двох народів, які заселяють острів, варто шукати в історії колонізації його «половинок» французами та іспанцями. Якщо французи мешканців Гаїті колись нещадно експлуатували, перетворювали на рабів, то іспанські колонізатори ставилися до домініканців з більшою пошаною, із тамтешніми жінками створювали сім’ї.
У кожній із «локацій» тропічної країни В’ячеслав полюбляв прогулюватися невеличкими місцевими магазинчиками. Іноземці там – завжди бажані гості, проте що б вони не купували, продавці «схиляють» до розрахунку американськими доларами. Але якщо заплатити місцевими песо, то покупки стануть на 20–30 відсотків дешевшими.
І знову «парадокси контрастів»: з одного боку домініканці вельми набожні люди, намагаються не грати у карти, а з іншого – дехто з них може поширювати підозрілі речовини навіть за прилавком.
Домінікана – один зі світових центрів наркотрафіку. На жаль, значний внесок у цю протиправну сферу роблять гаїтянці, яких чимало у Домініканській Республіці на нелегальному становищі. Отож, хоча туристів у країну «запускають» з поверхневим оглядом у аеропорту (на маски «від ковіду», які «теліпаються» на шиї, теж не зважають), та коли вони збираються додому – починається «пекло». Чоловіків і жінок у пошуках марихуани чи кокаїну обшукують так, що часто доводиться не тільки вивертати кишені штанів, а й навіть їх скидати…
Цікаво, що туристам забороняється вивозити з острова навіть місцеві фрукти й горіхи. Хоча кокосових горіхів у країні росте стільки, що, як подейкують, там більше шансів отримати кокосом по голові, аніж потрапити у дорожньо-транспортну пригоду.
– Загалом до нас, європейців, домініканці нерідко ставляться як до «джерел прибутку», – дійшов висновку В’ячеслав. А чоловіку є з чим порівнювати. Адже він побував у Данії, Норвегії, Швеції, Великій Британії, Грузії та ще у цілій низці країн світу.
Володимир КОВАЛЬЧУК.