І ось ми напередодні чергової дати — дня визволення Шепетівки. Уже немає живих свідків тих подій, вони пішли у небуття. Але не у забуття. І як набат, звучать слова ленінградської поетеси Ольги Бергольц: «Ніхто не забутий, ніщо не забуте».
Це свято пам’яті тих, чиє дитинство безжально відібрала війна, хто за покликом совісті, неповнолітнім, став в один ряд з дорослими, щоб боронити Батьківщину.
…Липень 1941-го. Німці у Шепетівці. Вони створили два табори для військоволонених, а в центрі міста обгородили колючим дротом квартал — гето. Сюди зганяли євреїв. На каторгу до Німеччини вивозили молодь. Особливу ненависть до мешканців нашого міста виявляла кінна жандармерія під командуванням оберштурмбарфюрера Гефмана, яка прибула до Шепетівки з Кракова.
Але мешканці міста не терпіли знущань над собою, не корились новій владі. Вони шукали шляхи чинити супротив фашистській навалі. Ці чинники сприяли створенню партизанського руху на теренах Шепетівщини.
Одне тільки слово «партизани» наводило страх на окупантів і на тих, хто зголосився їм прислуговувати. В одному пориві опору з дорослими стояли і наші юні месники: Степан Кищук, Микола Трухан, Валя і Віктор Котики, Валя Мануїлов, Володя Ковальчук, Наталія Горбатюк. Більш детально я розповіла про роль кожного з них у визвольній боротьбі у своїй книзі «Діти безсмертного подвигу».
У бою за м. Ізяслав партизанський загін Івана Музальова знищив 11 автомобілів з німцями та боєприпасами, підірвав два танки і броньовик. Але і загін зазнав чималих втрат — загинуло 37 партизанів. Серед них — Степан Кищук, Валя Котик, Валя Мануїлов.
У травні 1944-го на річці Турії поблизу м. Ковеля був смертельно поранений Коля Трухан. Так і залишився лежати, прикритий листям і гіллям. Партизани не мали навіть часу викопати могилу, бо німці переслідували їх, йшли майже по п’ятах.
Серед когорти нескорених живою залишилась одна Наталя Горбатюк, на початок війни їй не було навіть 11 років.
Наталя Долгорукова (Горбатюк) — донька керівника Шепетівського підпілля Остапа Горбатюка. Вона і нині мешкає на вулиці Українській, де в ті часи неподалік був лісгосп, а трішки далі — концтабір. Саме у цьому передмісті й відбулися події, які призвели до страшної трагедії — підлої зради і вбиства гестапівцями її батька.
З сумом розповідає вона про ті страшні події, які передували визволенню Шепетівки. Німці лютували. Подих смерті дихав їм у спину.
Продовження читайте у №6 “Шепетівського вісника” від 9 лютого 2022 року.