Зізнаюсь, що побачене у Косій Рішнівці неабияк здивувало. Хоча б тим, що там, де ще донедавна був зарослий, нічим не примітний видолинок, почав нести свої тихі води потічок.
Однак ще більше вразило те, що таке «диво» сталось, як кажуть, з легкої руки самих мешканців села.
— Наше село, як і багато інших, живе своїми клопотами та проблемами. І вирішуємо ми їх, по можливості, своїми силами, — говорить завідувачка Косорішнівським сільським клубом Антоніна Мирончук. — Наприклад, кілька років тому зібралися односельчани, яким не байдуже сьогодення села, і власними силами збудували дитячий майданчик біля закладу культури. Ці ж активісти докладали зусиль, аби розчистити кладовище від кущів та дерев, розчищали й вулиці, облаштовували криниці.
А ще вони (а це Сергій Зорін, Володимир Гуменюк, який, незважаючи на інвалідність, завжди готовий допомогти добрій справі заради села, Валентин Духневич, подружжя Віктор та Ірина Комарови, Юлія Березенська, Володимир Березенський, Тетяна Косенко, Олена Козачук, Ірина Бондарчук, Андрій Зорін та інші) згуртувавшись, можна сказати, врятували нашу маленьку річку, як її називаємо, Скрипівку. Власне, це один з її витоків, який бере свій початок у нашій місцевості. Та з роками вода стала зникати, а останнім часом річка геть замулилася, заросла кущами й висохла зовсім.
А без води, як відомо, ні сюди й ні туди. А особливо скрутно з цим у селі, коли її і в криницях обмаль, а у спеку й худобу ніде напоїти. Та й сільський ставок без притоку свіжої води поступово перетворився у застояну баюру, де навіть жабам стало не комфортно, не кажучи вже про якусь рибину.
Тож зібрався гурт косорішнівчан, яким була небайдужа доля невеличкої річки, й звернувся до сільського голови Ленковецької територіальної громади, куди входить Коса Рішнівка, Юрія Криворчука за допомогою у благій справі. У сільраді з розумінням відреагували, виділили екскаватор, труби й плити, бо місток теж потребував «відродження». А також плиту для кладки й труби на поручні для неї та щебінь для підсипання.
Відтак косорішнівчани завзято взялися за справу. У «толоці», як уже згадувалося, взяли участь більше десятка сельчан, які зібралися, не рахуючись з часом, адже і господарство у кожного є, і власних проблем доволі.
Та коли є бажанням домогтися змін на краще, то це аргумент, з яким варто рахуватись. І саме він може зрушити «лежачий камінь».
— Спершу розчистили заросле самосівом верби й чагарників русло річечки. Якщо прикинути, скільки прочистили, то до двох кілометрів набереться, — розповідає про обсяг виконаних робіт учасник акції Володимир Гуменюк.
Потім до справи підключилася сільська рада, приїхав екскаватором чотирбоківчанин Володимир Паляниця і добросовісно допоміг розчистити русло. Також Андрій Зорін підсобив власним трактором, аби вивезти хмиз та коріння.
Відтак знову дружно забили замулені джерела, на які колись була багата ця місцевість, потоком заструменіла вода. А далі ентузіасти спорудили кладку через річечку, взялися за місток біля так званої «Винниці».
Тут, мабуть, треба зробити екскурс в історію, в яку косорішнівчани аж ніяк не оминуть нагоди зазирнути. А особливо, коли мова йде про їхню Скрипівку, адже й назву вона отримала, мабуть, через скрип возів, які з трудом пробиралися через її заболочені береги.
— Річка бере свої витоки з драглистої місцини «Фосня». А вже «Винниця» відома тим, що колись пан мав тут свою гуральню і в криниці, що у цьому кутку села, дуже добра вода. Тож її і місцеві, і приїжджі навіть із Шепетівки охоче беруть, — каже Володимир Гуменюк. — А ще казали старі люди, що у війну, як фашисти своїми танками через річку не могли пройти, то облаштували собі бетонну переправу.
Як би там не було, говорить Володимир, а екскаватор у «Винниці» дістався до якогось бетонного дна…
Загалом, за його словами, роботи тривали добрих три тижні. Проте наразі вони на завершенні, адже сільські активісти хочуть і впорядкувати оту популярну історичну криницю у «Винниці».
Благо, що зараз втішає результат недаремних старань — річечка знову радує око. І риба у ставку ніби пожвавішала, й води побільшало. А він хоча б у якості протипожежної водойми для села, хоч і такого невеличкого й переважно «пенсійного», вкрай потрібен.
А ще у Косій Рішнівці плекають надію, що за підтримки територіальної громади вирішиться проблема з водопостачанням. На жаль, у криницях води обмаль. Як і в інших селах, та й в Україні загалом, зміни клімату не оминули і цю місцевість. Уже було й обговорення щодо будівництва водопроводу.
Думається, доки у селі є такі люди, які уболівають за спільну справу, доти є надія, що ще не одна добра сторінка буде вписана в його історію.
Володимир НИТКА.
На знімках:
відроджена річечка;
гурт косорішнівських
ентузіастів.