Нашій мамі, Надії Сергіївні СОБЧУК, мало б виповнитися 70 років. Увечері зійшлася б повна хата гостей, бо батьки любили і вміли приймати та щиро пригощати.
Ми, діти, готували б нашій мамі подарунок — щось обов’язково таке, що знадобиться у господарстві чи для сімейного комфорту. Бо так любила мама, бо кожну хвилину свого життя дбала про наш комфорт і добробут родини.
А внуки колись, коли були ще малими, готували улюбленій бабусі вірші і малюнки, листівки з великими сердечками і старанно виведеними вітаннями. То була наша маленька вдячність за мамину і бабусину безмежну любов і турботу про усіх нас.
Мама мала добре серце, у якому поміщалося багато-багато любові: до рідних, колег, сусідів, звичайних людей, до тваринок і рослинок. Тільки вона так довго на вушко щось шепотіла гусакові, який мав піти на борщ, весь час примовляючи: «То ж для того воно й годується, але так шкода!».
Все, що маминою рукою було висаджено у землю, приймалося, розросталося, цвіло й пахло. Та найбільше любила квіти, а квіти любили її. Тож їх, усяких-усіляких, було навколо хати повно.
Наша мама була справжнім енерджайзером, бо за день встигала і по господарству попоратися, індикам, курам, гусям, качкам, кролям, поросятам дати раду, і машиною з’їздити на базар — скупитися, а велосипедом — на городи, сусідці поремонтувати чоботи (мама довгий час працювала взуттєвиком), доглянути за онуками, які зростали біля неї, наготувати вечерю, щоб родиною увечері зібратися.
Здається, усе це було зовсім недавно, та онуки виросли, а мама дуже рано пішла від нас за обрій життя, назавжди залишивши у серці незаповнену пустку, відчуття, що ось тут, на подвір’ї чи на городі, з’явиться її постать, почуємо рідний голос.
Хоча мама уже не з нами, та її любов і тепло залишилися у наших серцях назавжди. Вона була для нас джерелом сили, мудрості та підтримки. Її доброта та щедрість зробили наш дім теплим і затишним місцем для усіх, хто входив до нього.
А ще вона була нашим янголом-охоронцем, нашим найкращим другом і наймудрішим наставником. Мамина любов була безмежною, а віра у нас — непохитною і всепідтримуючою. Вона вчила нас бути добрими, чесними та сильними, дбати про людей, відповідально ставитися до справи, за яку взявся. І кожен її урок залишився з нами назавжди.
Повсякчас згадуємо тебе, рідненька, з особливою любов’ю та вдячністю за усе, що ти зробила для нас, за усе, що ти вклала у нас, за те, що Бог подарував нам радість бути твоїми дітьми. Ти завжди будеш з нами, у наших серцях та спогадах.
Наталія СОБЧУК.