У порівнянні з 1990-тими роками це більш ніж удвічі менше. Причин явища багато, але найголовніша – низькі закупівельні ціни на молочну сировину.
Чверть віку тому в тодішній Городнявській сільраді, індивідуальних господарствах, нараховувалося понад три сотні корів.
– Наразі у Городнявці односельці утримують лише 44 корови, – каже очільник місцевого старостату Микола Ткачук, – хоча недавно їх була сотня. У Бронниках залишилося 15 “чорно-рябих”, у Дубіївці – 24. Червоний Цвіт має 40 корів.
У невеликому Замороченні, де на випаси ходило дві череди, в яких нараховувалось близько 70 корів, нині залишилось їх лише п’ять.
Один із найголовніших чинників суттєвого скорочення поголів’я дійних корів – низькі закупівельні ціни на молоко.
Переробні підприємства за один літр молока, при базовій його жирності 3,4 відсотка, нині платять не більше семи-восьми гривень. Хоча це дивлячись де. Адже нещодавно на Любарщині заготовачі давали людям “смішні” 6,50 грн за літр.
От і мусять селяни збувати корів. А зазвичай той, хто збув годувальницю, знову утримувати її не хоче…
Цікаво, що при усьому цьому громади Шепетівського району є теренами заготівлі молока для доброго десятка юридичних осіб. Від них молочні потічки розходяться на переробку не лише по Хмельниччині чи у сусідні Рівненську та Житомирську області, а навіть на Полтавщину.
Володимир ВАСИЛЕНКО.