Михайло Олексійович Сорокін — викладач Шепетівської дитячої художньої школи. Він — шепетівчанин, 6 грудня відзначив своє 40-річчя. Навчався у ЗОШ № 6.
З дитячих років Михайло мріяв стати художником, охоче відвідував Шепетівську дитячу художню школу. Дивлячись на живописні полотна своєї матері-живописця, зрозумів, що йому також подобається малювати. Пізніше визначився остаточно і вирішив пов’язати своє життя з професією художника.
У 2010 році вступив до Київського університету культури та мистецтв, де опановував спеціальність «Дизайн середовища». Під час навчання активно займався мистецькими проєктами, виставками. Після закінчення університету у 2015 році працював дизайнером, захоплювався живописом і одночасно створював персональні виставки.
Брав участь у колективних виставках, які відбувались у Вінниці, Одесі, Києві, створюючи безліч полотен, які нині прикрашають оселі не тільки українців, а й прихильників мистецтва за кордоном. Остання персональна виставка Михайла була організована у жовтні 2021 року у нашому місті.
Викладач у школі навчає учнів, прищеплює їм любов до прекрасного, до творчості. Недавно його вихованець Денис Лагута здобув Гран-прі у конкурсі на Хмельницькій АЕС.
Сьогодні ми вирішили ближче познайомитися з митцем Михайлом Сорокіним.
— Михайле, коли прийшло усвідомлення того, що Ви хочете стати художником?
— Я з дитинства старався, щоб щось створювати власними руками та власною фантазією. Задумував якийсь малюнок, аби поринути у щось незвідане та незвичне стосовно нашого буденного життя, а потім відтворював усе на папері, полотні за допомогою олівця, пензля та фарб. Це і є своєрідним здобутком творчого «Я». Віднайти щось своє, рідне та цікаве для себе, у просторах власної свідомості та душі — це найвища нагорода для розвитку людини-митця.
— Сьогодні Ви — викладач Шепетівської дитячої художньої школи. Що надихнуло Вас навчати дітей?
— Повернувшись до Шепетівки, я багато працював — писав картини. Якось спало на думку: «А чи не спробувати свої сили у якості викладача образотворчого мистецтва у школі?». І таки спробував.
Понад два роки працював вчителем у НВК № 1. Саме там я зрозумів, що мені подобається така робота з учнями. Згодом влаштувався викладачем у рідну мені Шепетівськку дитячу художню школу, в якій уже працюю близько трьох років та відкриваю світ мистецтва для дітей.
— Хто Ваші улюблені художники?
— Насамперед — Альфонс Муха і Сальвадор Далі. Це генії мистецтва, яке зрозуміле для усіх. Вони створили прекрасні полотна.
— Михайле, Ви вже маєте у своєму доробку багато чудових картин. Чи усі розуміють і сприймають те, про що пишете? Який стиль Вам до вподоби?
— Люди різні і, звісно, не всім мистецтво близьке, не всі однаково його сприймають. Інколи діти, або навіть дорослі, не розуміють, навіщо їм мистецтво взагалі й запитують, яка від нього користь. Доводиться пояснювати, що місто, у якому ти живеш, будівлю, у якій мешкаєш, створила людина з творчою професією — архітектор; стіл та стілець — конструктор-модельєр; одяг, у який ти зодягнутий, — дизайнер; рекламу на банері задумав графічний дизайнер; книжку проілюстрував художник-ілюстратор.
Цей список творчих професій можна продовжувати дуже довго, та найголовніше те, що творчі люди створюють культуру, без якої немає нації, народу, країни і навіть фантастичного майбутнього, про яке ми читали у книжках та дивились фільми. Я люблю писати сюжетні картини, які несуть якийсь задум, щоб людина, дивлячись на неї, могла замислилась. Загалом стиль мого написання — академічний і реалістичний.
— Як Ви думаєте, чи потрібні людям твори мистецтва, зокрема картини, сьогодні, у такий важкий час?
— Скажу так: людина мистецтва, яка прагне до прекрасного, ніколи не зможе нести руйнацію та занепад у навколишній світ, знаючи, як нелегко щось створити, як важко домогтися певного результату. Митець знає ціну прекрасного. Він відчуває його та бачить усюди у найдрібніших деталях. Тому він не може нищити красу або вбивати.
Також художник знає ціну всього того, що створила природа, що упродовж тисячоліть створювали люди. Він бере найкраще з усього, вчиться вже у нашого Творця, який створив цей світ і все у ньому.
Я вважаю, що саме у такий важкий час людям вкрай необхідно час від часу доторкатись душею до прекрасного. Це своєрідне психологічне розвантаження — позбутися негативного, переосмислити те, що відбувається у жорстокий час повномасштабної війни росії проти України. І кожен має робити добрі справи.
До речі, я брав участь у міському аукціоні на підтримку ЗСУ. На ньому продав 6 картин, загальна сума виручених коштів склала 15 тисяч гривень. Це мій особистий внесок у загальну справу Перемоги. Ще до одного аукціону підготував 16 робіт.
— Знаємо, що Ваші учні здобувають перемоги у конкурсах? Кого б хотіли відзначити?
— Найбільше задоволення для вчителя спостерігати, як учень поступово розкриває свої здібності, передає свої емоції на папері за допомогою пензля та фарб, кольору та форми, доводить собі, що він також може створити щось прекрасне.
Мої учні майже усі дуже активні. Я намагаюсь їх заохотити до участі у конкурсах та виставках, щоб у них був ширший кругозір, можливість більше бачити робіт інших учнів та оцінювати власні сили.
Хочу сьогодні відзначити Вікторію Медведчук, Анастасію Дячук, Дениса Лагуту, Ореста Васильченка, які постійно беруть участь у виставках, конкурсах, виборюють перемоги, посідають призові місця. За результатами конкурсів розглядаємо і аналізуємо роботи, де є позитивні моменти, виявляємо недоліки.
Це заохочує дітей до участі у наступних конкурсах і налаштовує на перемогу. У них є бажання надолужити втрачене і знову наполегливо працювати. І це — головне. Разом ми змінюємо цей світ на краще.
— Дякую Вам за розмову.
К.ВАСИЛЬЧЕНКО.