Щороку, з настанням літа, стартує зовнішнє незалежне оцінювання, а за ним — і нова вступна кампанія для випускників. І тоді перед одинадцятикласниками постає проблема не лише підготовки до тестувань, а й обрання вищого навчального закладу, у якому вони здобуватимуть майбутній фах. Головне, щоб потім не розчаруватися і не шкодувати.
Як випускниця Шепетівської ЗОШ № 8, а нині – студентка Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки (факультет філології та журналістики), що у м. Луцьку, хочу сказати, що обраний заклад став чи не найкращим вибором мого життя, про який я ніколи не пошкодую. Адже у стінах цього університету панує активне, сповнене енергії життя.
Так зване університетське містечко – місце креативних і творчих зустрічей, різноманітних конкурсів, цікавих знайомств, міжнародних обмінів. Тут кожен студент вільно спілкується з викладачами, отримує від них слушні поради.
До речі — про міжнародні обміни. Серед усього університетського люду реально зустріти не лише українських, а й іноземних студентів з різних куточків світу. Уявіть собі: вони вивчають українську мову!
Так, на одному з практичних занять спецкурсів «Синтаксис і семантика журналістського тексту» (викладач – доктор філологічних наук Т.Масицька), я брала інтерв’ю у студентки Мамі з Республіки Гани (Африка).
— Скажи, Мамі, чому ти вирішила навчатися так далеко від своєї домівки?
— Це був міжнародний обмін. Мені запропонували поїхати до Києва або Луцька. Я зупинила вибір на останньому.
— На якому факультеті здобуваєш освіту?
— От уже два роки я навчаюся на факультеті міжнародних відносин СНУ. Тут я вивчаю українську мову.
— І як? Тобі подобається наша мова?
— Я люблю і слухаю українську музику. Одна із моїх улюблених композицій — «І я на небі…», яку виконує гурт «Океан Ельзи». Та й пісню «Ти ж мене підманула» я знаю на пам’ять.
— Цікаво, у твоїй групі ще є іноземці?
— Так, є з Гани (моєї батьківщини), Сенегалу, Намібії, Лівії, Нігерії.
— Очевидно, що ти сумуєш за рідними? Хто чекає на тебе удома?
— Задля досягнення поставлених цілей, я на 4 роки попрощалася з мамою, татом і братом. З ними щодня спілкуюся через Skype, WhatsApp.
— Дякую, Мамі. З тобою було приємно поспілкуватися.
Ось у такий незвичайний спосіб наші викладачі намагаються запевнити нас, своїх студентів, у тому, що кожна зустріч – не випадкова і досвід спілкування з різними людьми дозволяє нам розвиватися, отримувати інформацію, а з нею – і досвід на все життя.
Валерія ДАНЕВИЧ,
випускниця ЗОШ № 8.