З-поміж численних закладів – сховищ миттєвостей минулого – наш, шепетівський і водночас обласний та єдиний такий в Україні, Музей пропаганди має свою особливість. Від увібрав у себе минуле і сучасне, особистісне й загальне, мовби, просяк суперечністю епох.
І нині він, по суті, молодий, крокує у ногу з часом, перебуває у постійному пошуку. А відтак динамічно розвивається, гартуючи свою музейну долю у новочассі епохальних викликів та випробувань. Тож про доленосне й актуальне у роботі шепетівських музейників ми розмовляємо з директоркою КЗК «Музей пропаганди» Хмельницької обласної ради Валентиною БРАЖУК.
— Валентино Миколаївно, музейні працівники всього світу відзначають своє професійне свято. Ви – вперше у якості директорки такого поважного закладу області. Розкажіть про себе і колектив.
— Так, цьогоріч Міжнародний день музеїв – це і моє свято теж. Адже 10 січня поточного року мене призначено на посаду директора КЗК «Музей пропаганди» Хмельницької обласної ради. До цього уже мала досвід роботи у сфері музейної справи. Тривалий час працювала начальником відділу культри Славутської райдержадміністрації.
Маю дві вищих освіти. У Національному університеті «Острозька академія» здобула спеціальність «викладач історії та теорії культури», а закінчивши Хмельницький університет управління та права ім. Юзькова, стала магістром публічного управління та адміністрування.
Колектив нашого закладу нараховує 22 працівники, з них п’ятеро є науковими працівниками та двоє — зберігачі фондів. Усі вони — творчі, ініціативні, патріотично налаштовані люди.
До речі, до Міжнародного дня музеїв, з метою обміну досвідом та налагодження співпраці з колегами, ми запланували нашим колективом поїздку до державного історико-культурного заповідника «Самчики».
Сподіваюсь, що за підтримки колективу, громадськості, державних органів влади ми станемо сучасним європейським музеєм.
— На мій погляд, Музею пропаганди нині вдалося посісти достойне місце серед музейних закладів країни і він затребуваний як часом, подіями, так і самим розвитком суспільства…
— Сьогодні Музей пропаганди є унікальною локацією для розвінчування радянських міфів, викриття радянської пропагандистської практики спотворення історії та викривлення реальності. Сформовані у радянський час концепція, архітектурна форма та зміст цього комплексу самі по собі уже є матеріалом, що має бути використаний для дослідження та всебічного розкриття механізмів пропаганди радянського тоталітарного режиму.
З цієї точки зору музей є потужним інструментом декомунізації та подолання наслідків радянської пропаганди, місцем формування навичок критичного мислення у своєї аудиторії. Діяльність музею сприяє відновленню національної пам’яті українського народу, відстоюванню прав та свобод людини, формуванню у громадян України критичного мислення, дієвого патріотизму та власної ідентичності.
Основними напрямками діяльності музею є інформування громадськості про маловідомі сторінки трагічної історії України; розвінчування історично-політичних міфів часів тоталітарного режиму; розкриття антилюдської, антинародної та антиукраїнської політики «великого терору», яка суттєво деформувала людину та систему її цінностей.
Також важливим завданням музею є пошук критичного переосмислення тоталітарного минулого, дослідження тоталітарної пропаганди, її природи та наслідків.
— На чому акцентує роботу колектив музею в умовах повномасштабної війни?
— Наразі музей працює над актуальними темами сьогодення та своїми заходами реагує на виклики часу. Діяльність закладу спрямована на висвітлення історії України, підтримку сімей з дітьми внутрішньо переміщених осіб, на підтримку ЗСУ та волонтерського руху.
Основними завданнями музею є популяризація історії України та краю, знайомство внутрішньо переміщених осіб з історією країни та краю через пішохідні екскурсії, організацію циклів історичних лекцій, історичних студій, виставкову діяльність, вшанування полеглих у російсько-українській війні, протидія дезінформації та пропаганді.
— Як відомо, важливе місце у діяльності вашого закладу посідає й патріотичне виховання підростаючого покоління…
— Працівники музею входять до складу Громадської ради з національно-патріотичного виховання, беруть участь в організації міських патріотичних заходів, є партнерами проєктів міської ради з національно-патріотичного виховання молоді.
З метою належного вшанування та збереження пам’яті про кожного Героя, який віддав своє життя за незалежність України у російсько-українській війні, ми налагодили співпрацю з територіальними громадами Шепетівського району стосовно збору інформації про полеглих у цій війні воїнів нашого району. Плануємо провести реекспозицію у краєзнавчому відділі музею, а після закінчення війни – підготувати Книгу пам’яті.
— Чи вирішена подальша доля пам’ятника Миколі Островському, який тривалий час був, так би мовити, ідеологічним символом віджилої тоталітарної епохи?
— Дійсно, багато дискусій точилося навколо пам’ятника радянському письменнику Миколі Островському, який розташовувався на території музею. Як відомо, автором пам’ятника є всесвітньо відомий скульптор Валентин Зноба, у якого поряд з цією роботою є багато відомих творів українським діячам. Вартість даного об’єкта сягає двох мільйонів гривень.
Монумент був частково демонтований громадськістю у листопаді минулого року. Адже постать М.Островського включена Українським інститутом національної пам’яті до списку осіб, які підпадають під дію Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».
Але даний об’єкт є експонатом музею, тому рішення про його подальшу долю має ухвалити Міністерство культури та інформаційної політики. На даний момент, за підтримки органів місцевого самоврядування, демонтовані частини пам’ятника повернуто до музею.
Ще 9 лютого цього року я відвідала Меморіальний музей тоталітарних режимів «Територія терору» у м. Львові, де з директором цього закладу обговорила можливість переміщення туди вже частково демонтованого пам’ятника М.Островському. Меморіальний музей тоталітарних режимів погодив переміщення монументу на його музейну територію за умови фінансування робіт демонтажу та транспортування за наш рахунок.
Тепер для вирішення цього питання, потрібно дочекатись дозволу від Міністерства культури та інформаційної політики на перемішення експоната з фонду Музею пропаганди до фонду Меморіального музею тоталітарних режимів та кошти на його транспортування.
— З усього видно, музейне життя нині є доволі насиченим і різноплановим, відбиває події сучасності та відгукується на виклики сьогодення?
— З метою відзначення Дня пам’яті та примирення, висвітлення героїчної боротьби українського народу за утвердження суверенітету власної держави, ідеалів свободи, соборності, а також подолання російської імперської та комуністичної історичної спадщини, популяризації та переосмислення історії України, музеєфікації сучасної російсько-української війни, вшанування борців за незалежність України, 3–4 травня на базі Музею пропаганди відбувся просвітницький семінар «Історія – (не) пропаганда. Війна за минуле» для працівників культури та освіти Хмельницької області.
Також 3 травня у Музеї пропаганди відбулось офіційне відкриття виставки «Рашизм – це». Цей проєкт створений Українським інститутом національної пам’яті спільно з Центром стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, а також Національним меморіальним комплексом Героїв Небесної сотні – Музеєм Революції Гідності, щоб розкрити зміст тієї квазі-ідеології, замішаної на поєднанні ідей фашизму та більшовизму й під гаслами якої сьогодні російські загарбники вбивають українців.
У червні цього року очікуємо у себе нову виставку від Музею Революції Гідності — «Інфоспротив».
На даний час у музеї оформлена та експонується виставка «Україна. Війна у Європі» за сприяння Українського інституту національної пам’яті на замовлення Міністерства культури та інформаційної політики України, а також документальна виставка «Проти Голіафа» — про героїчні постаті національно-визвольної боротьби ХХ століття. Крім того, експонуємо виставки Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», систематично проводимо тематичні кінолекторії.
— Яким, на Ваш погляд, має бути музей і яку роль він має відігравати у житті нашого суспільства?
— Музей — це не «заморожений» раз і назавжди «храм мистецтва». Він живе та має розвиватися, зацікавлювати людей, привертати їх до себе та створювати комфортне середовище. Сучасний музей стає громадським простором. Він допомагає комунікації між людьми — розповідає про інших, інший досвід, інші часи та допомагає порівняти з собою та сучасністю.
Також розширенню аудиторії сприяє цікавий блог чи сторінки у соцмережах (а краще — і те, й інше). Ми є у мережах Фейсбук, Інстаграм, а з цього року — і в Ютуб. Інформуємо наших відвідувачів про всі події, які у нас відбуваються.
Музей має бути присутній там, де є його відвідувач, та спілкуватися з ним нарівні. Це може реалізовуватись як офлайн, так і онлайн, тому музею важливо виходити у соцмережі.
А ще він має забезпечувати комфорт відвідувача та надавати можливість подивитися експозицію у будь-який зручний спосіб. У музеї має бути безкоштовний wi-fi, диванчики чи лавочки у зручних місцях, щоб присісти й перепочити. Повинна бути сувенірна продукція — і не лише магніти з краєвидами міста, а й фахова література, різноманітна канцелярія і все, що пов’язано з тематикою музею. Це працює, адже кожному хочеться залишити щось собі на пам’ять або купити у подарунок.
Екскурсії цінні, тому що вони прокладають місток між минулим і майбутнім. Музеї обов’язково потрібні для молоді, для дітей для того, щоб вони розуміли, у якій країні живуть, у якому місті, у якому селі, щоб знали історію краю, традиції свого народу. Музеї потрібні для духовної території душі, для того, щоб розуміти своє минуле, щоб бачити майбутнє через минуле, щоб орієнтуватися у суспільних процесах, які відбувалися.
— Дякую Вам за розмову.
В.ВАСИЛЕНКО.