Шановна редакція газети «Шепетівський вісник»!
Звертається до вас шепетівчанка Софія Олександрівна Репецька. Я – пенсіонерка, мені 83 роки. Звісно, що у свій вік маю чималі проблеми зі здоров’ям, однак не сиджу на місці, постійно рухаюсь, бо знаю, що це подовжує життя.
Я мешкаю на вулиці Пліщинській, тож часто перетинаю новий пішохідний перехід, що поруч із храмом Різдва Превятої Богородиці. У той день, тижнів зо два тому, я теж там переходила Старокостянтинівське шосе.
Рушивши, відчула себе не зовсім добре, та ступала далі. І як тільки перейшла вулицю, у мене потемніло в очах і я впала прямо на землю біля бордюру. А піднятися сама не можу.
Раптом підбігає молодий чоловік, підхопив мене, почав витирати пісок та кров з обличчя, бо, як згодом виявилося, при ударі я розбила ніс та чоло. Запропонував викликати «швидку», та я попрохала зателефонувати до сина Віктора. Незнайомець зробив це та розповів, що зі мною сталося. Потім допоміг мені дістатися зупинки біля цукрокомбінату, де я присіла на лавку.
Молодий чоловік не залишав мене ні на хвилину, заспокоював як рідну матір, бо я не на жарт злякалася. У розмові він також порадив мені чим промивати та змащувати рани. І додав, що працює у лікарні, в реанімації, тож знається на медикаментах.
Так чоловік, попри усі свої справи, дочекався приїзду мого сина і, переконавшись у моїй безпеці, попрямував далі. Хочеться висловити подяку цьому чоловікові. На його прикладі переконуєшся, що світ таки не без добрих людей.
ВІД РЕДАКЦІЇ
Наші журналісти знайшли героя-рятівника шепетівчанки. Ним виявився медичний брат відділення анестезіології та інтенивної терапії Шепетівської багатопрофільної лікарні Петро Валентинович Гуменюк. Тож дякуємо йому за професіоналізм, людяність та бажання допомогти. У наш час зустріти людину, небайдужу до чужої біди, – велика рідкість. Будьте здорові!