Багато хто у Шепетівці знає про золоті руки цього 42-річного вчителя трудового навчання ЗОШ № 8, працівника Шепетівського міського та обласного Центрів науково-технічної творчості учнівської молоді, його вміння підмітити та розвинути «іскорки» таланту в учнів, здібних до техніки, винахідництва. Але мало кому відомо, що за плечами педагога уже досить довгий досвід власних роздумів, експериментів,пошуків, розробок. Адже він захоплюється технічною творчістю, чому нині навчає дітей, ще із своїх шкільних років.
Перше, що звертає на себе увагу, коли заходиш до шкільної майстерні, де порядкує Юрій Ящук, – велика кількість різноманітних виробів із дерева. Ми завітали, щоб роздивитися пристрої, власноруч сконструйовані учителем та учнями в останні роки, і виявилося, що й у цих розробках значна частина деталей та вузлів є дерев’яними.
Неабияке враження справляє стрічкова пилка. Фактично це цілий столярний верстат, але практично всі його «нутрощі» – з дерева. Таким приладом (розробка учня Дмитра Гаврилюка) можна випилювати на заготовках (теж дерев’яних) усілякі фігури, прямі та криволінійні контури. Перевага пилки у тому, що вона обробляє заготовки великої товщини – до 10 сантиметрів. Цього електролобзиком, наприклад, не зробити.
– Такий пристрій кожен столяр у своїй майстерні хоче мати, бо він ріже рівніше і швидше, ніж чимало інших. А найдешевший аналог у магазині орієнтовно у 4 тисячі гривень обійдеться. Для порівняння: витратні матеріали на нашу пилку – лише кілька сотень. Підшипники, наприклад, які у ній стоять, уживані. Та й двигун теж старенький (хочемо його замінити на більш потужніший, від пральної машинки-автомата), – розповів «Шепетівському віснику» Юрій Ящук.
А ось на іншому столі – так званий міні-токарний верстат по дереву. Це виріб учнів Іллі Присяжнюка та Володимира Довгана. Призначення пристрою – надавати заготовкам із деревини циліндричної, фасонної та конічної форм методом токарної обробки. За допомогою гвинта у патрон закріплюється заготовка і обточується. Обертання можливе в обидва боки (є реверс). Максимальна довжина заготовки – 250 мм, а максимальний її діаметр – 60 мм. Двигун верстата має 1450 обертів на секунду.
Для шліфування усіляких заготовок у вчителя є стрічковий шліфувальний верстат. Авторами його є вже згадувані Ілля та Володимир. Учитель пояснює:
– Верстат складається з дерев’яної станини, на центрах якої є шківи. На них натягнутий наждачний папір. Шківи приводяться у рух електродвигуном і стрічка рухається.
Якщо у торговельних закладах пристрій із схожими властивостями коштує 1,5 – 3 тисяч гривень, то на цей пішло не більше пів тисячі. Електродвигун – старий, радянський, на 3 тисячі обертів, 250-ватний. Колись Юрій придбав його на базарі за 200 гривень.
Ну, а за верстат для вакуумного формування листової пластмаси учень 10 класу Ілля Присяжнюк торік, у грудні, посів перше місце на обласному конкурсі. Принцип його роботи нескладний. Розстібаємо рамку, вставляємо у неї лист пластику. Перекладаємо раму на нагрівальний елемент. Коли пластик у рамі нагрівається до 130 градусів, він «перекидається» на майстер-форму («фігурку» з дерева). Далі вмикається вакуумний двигун (це складова пристрою), після чого відбувається ламінування («затягування» майстер-форми пластиком).
Навіщо такий пристрій школі? Справа в тому, що там є гурток «трасове автомоделювання». Тож для модельок трасових машин великого мототрека, який стоїть на другому поверсі ЗОШ, потрібно виготовляти пластикові кузови.
А загалом верстат можна використовувати для найрізноманітніших цілей у моделюванні та конструюванні.
До речі, юні майстри під керівництвом свого наставника виробляють електронні пульти для керування трасовими моделями.
– А про конструювання цієї «штуки» я мріяв усі 22 роки, доки працюю вчителем, – наш співрозмовник показує на фрезерний верстат по дереву. – Змінною фрезою, яка у ньому обертається, можна надавати заготовкам фігурного вигляду. Причому фрезерувати контури можна як прямолінійні, так і криволінійні. Тут стоїть колекторний двигун від пральної машини-автомата, використана купа деталей від старої, ще радянської, техніки. Тож обійшовся верстат нам із Дмитром Гаврилюком фактично задарма. Для порівняння, у магазинах більший станок зі схожими властивостями нині коштує багато тисяч гривень.
Призначення торішньої розробки Дмитра «водяна завіса» – захистити малярів від аерозольних часток під час виконання лакофарбових робіт. Цей хитрий пристрій, у якому є вентилятор і водяна помпа, змушує шкідливі аерозолі «проходити» крізь водяну завісу й «осідати» у спеціальній ємності з водою. «На виході» утворюється очищене повітря.
Наостанок – про прилад, створений під орудою Юрія Ящука, у якого немає аналогів. Це так званий датчик рівня води у криниці («береже» насоси власників криниць від поламок). Одну частину приладу з насосом занурюють до криниці чи свердловини. Інша знаходиться у хаті і показує рівень води там. Якщо рівень води опуститься за нижню позначку, вказану на датчику, насос не увімкнеться.
До речі, такі ось прилади, які Юрій і його талановиті учні роблять власноруч, щороку виставляють на конкурс юних винахідників та раціоналізаторів, що його проводить Хмельницький обласний Центр науково-технічної творчості учнівської молоді. І ще не було такого, аби шепетівські майстри поверталися з обласного центру без здобутих призових місць.
Володимир КОВАЛЬЧУК.
Фото Володимира КОРОЛЬКОВА.