Перехожі шепетівських вулиць розмірковують про 30 років Незалежності України
От і дожили ми до тридцятої річниці незалежної України. Що для Вас означає день 24 серпня і як, зазвичай, його проводите? Чи збулися Ваші очікування від життя упродовж останніх десятиліть? Якби можна було «переміщуватися» у часі – де б захотіли більше жити, у нинішніх 2020-х чи радянських 1980-х? Чи це правда, що до 1991 року люди були добрішими, а тепер стосунки між ними гіршають? У якому напрямку розгортатимуться події в Україні у найближчі роки?
Такі питання ми недавно ставили перехожим шепетівської вулиці Героїв Небесної сотні з нагоди ювілею нашої держави.
Іван Леонідович, тренер з плавання, 38 років:
– Тридцята річниця незалежності України для мене особисто – гарний святковий день. Чудово, що наша країна самостійна й ніяк не залежить від колишнього СРСР. Як саме розгорталися події 24 серпня 1991 року, я не пам’ятаю, бо був тоді школярем. Але уявлення про УРСР склалися. Насамперед – завдяки різним інтернет-джерелам.
«Переноситися» у 1980-ті не захотів би, нині життя краще. Чому дехто каже, що за радянських часів люди були добрішими, ніж тепер? Мабуть, так стверджують ті, хто у ті часи був молодим. Молоді літа багатьом часто згадуються з теплотою і ностальгією, бо такою є природа людини.
Нині чимало переваг. Так, якщо хтось має гроші, то може придбати будь-який товар: автомобіль, путівку в іншу країну, тощо. А от колись, навіть маючи достатньо коштів, не завжди можна було придбати необхідну річ, бо існував дефіцит, черги. Та й окремі товари були надто переоціненими. Наприклад, якщо суму, необхідну для купівлі «Москвича», перевести у долари, то за них у США можна було придбати «Ford Mustang» – автомобіль значно потужніший і якісніший…
Нині люди обирають жити там, де їм краще. Буває, зарплати ростуть, а стабільності нема. Тож чимало хто, особливо з молодих, переселяється за кордон, зокрема до Польщі, трудиться там.
Ну а в найближчому майбутньому справи в нашій країні розвиватимуться добре. Хотілося б, аби в людей зникла рабська, «совдепівська» психологія. Не знаю, коли саме це станеться, але дуже хотілося б.
Світлана Семенівна, залізничниця на пенсії, 67 років:
– День незалежності для мене є дуже великим святом. Адже, наприклад, стали незалежними від Росії. Проте відтоді наша країна ще не зовсім навчилася відстоювати свою думку й бути вільною від чужих думок. Над цим ще треба попрацювати. Знаєте, хочеться жити у своїй, рідній країні. Щоб «характер» власний вона мала, «норов», традиції.
Що я очікувала 1991 року, коли незалежність проголошували? Думалося, що з голоду, так би мовити, не помремо. Усвідомлювала: Україна – країна-житниця, багата на корисні копалини. Тож сподівалися, що житимемо добре.
Проте я б не хотіла зараз «повертатися» у 1980-ті. Адже нині маємо сяку-таку, але свободу слова, можна висловлювати свою думку. Прийшло розуміння й того, що Україна – не якась маленька частинка СРСР, а своя, рідна земля.
Втім, у 1980-х стосунки між людьми були дещо кращими. Чому? Бо тодішні українці були більш-менш рівними за статками. Не існувало настільки великих, як тепер, розбіжностей між розмірами пенсій, зарплат. Наведу приклад. Моя родичка за радянських часів важко трудилася у колгоспі. Здавалося б, таким треба нині платити достойну пенсію. Але ні. Розмір її – невеликий.
Втім, як би там не було, але переконана: у найближчі роки наша Україна вистоїть, вона не пропаде.
Іван Ілліч, пенсіонер, вік не вказав:
– Мої підсумки тридцяти років Незалежності України такі: ми стали ще більш залежними, ніж були раніше. Так, 1991 року сподівалися, що у новій країні стане краще жити. Але вийшло навпаки – зажили гірше, насамперед у матеріальному відношенні.
А у 1980-ті, звісно, загал почувався ліпше. Заводи працювали, люди могли зібрати якісь гроші. Для прикладу, я одержував на роботі 150 карбованців щомісяця і 30 з них «клав» на ощадкнижку. Вистачало заробленого на гідне життя. А що тепер? На скільки часу вистачить три тисячі пенсії? Самі знаєте.
Порівняємо ціни. Пам’ятаєте, скільки у 1980-х коштував кубометр газу? Чотири–п’ять копійок. А скільки тепер вартує?
Через нестатки сучасні люди озлоблюються, раніше такого було менше. Колись можна було чесним трудом гроші заробити. Тоді як нинішні реалії такі, що це майже неможливо.
А де ж місця для заробітків у Шепетівці? Три хлібозаводи, м’ясокомбінат, маслозавод – де все це поділося? Підприємств, важливих для людей, не стало.
Тому мої прогнози щодо майбутнього нашої країни далеко не оптимістичні. Думаю, країна уже не розвинеться як слід. Справи у державі йдуть, швидше, до занепаду. Реалії, так би мовити, нижче плінтуса.
Ірина Сергіївна, фармацевт єдиної у Шепетівці аптеки з цілодобовим графіком роботи, 53 роки:
– Я пам’ятаю 1991 рік. Жила та навчалася тоді у Росії. Але з тих пір у моєму житті багато чого змінилося. Переїхала до рідної України. Тридцятиріччя незалежності нашої держави, звісно, святкуватиму. На роботі взяла вихідні, поїду до доньки.
Якби була можливість повернутися у радянські часи (1980-ті – початок 1990-х), то тоді жилося гірше. Наведу кілька прикладів. Коли виходила заміж, то не могла святкове плаття купити. В гастрономі «Золотий колос» полиці були порожні, на них лежала лише приправа «Хмелі-Сунелі» (грузинська суміш прянощів. – В. К.). Більшість продуктів продавалися за талонами. На тодішніх підприємствах зарплатню цигарками виплачували, а згодом вони зачинилися.
Чому нині люди «зліші», ніж колись? Значною мірою такий настрій від рівня матеріального добробуту залежить. Візьмемо відвідувачів сучасних аптек, наприклад. Дехто приходить і злиться на фармацевтів через ціни на ліки. А хіба вони винні? Адже на вартість медпрепаратів впливає, зокрема, націнка постачальників, власників аптек.
Не знаю, як складеться майбутнє України, але хотілося б вірити, що все буде гаразд. Здобувати освіту нині стало важче, ніж колись (не усім по кишені її вартість), а от робота, що б там хтось не казав, є. Той, хто хоче працювати, її знайти може.
Підростаюче покоління, наші діти, онуки заслуговують на гідне життя.
Петро, до виходу на пенсію працював у селі Лотівка, 61 рік:
– Двадцять четвертого серпня святкуватиму. Хоча, знаєте, від незалежності України чекав кращого. Думав, що заробітки будуть більшими, пенсії платитимуть достойні. Але реалії виявилися іншими. Я працював на шкідливій роботі, обробляв зерно хімікатами, а моя пенсія нині – 2200 гривень. То хіба це справедливо?
Особливо важко нині сільським жителям. Город потрібно обробити, худобу доглянути. По селах нині немає роботи, навіть для молодих, і це теж обурює. Чому молодим людям їхати десь у Польщу, до Києва?
А от погіршення стосунків між людьми я не помічаю. По селах, як і в радянські часи люди були добрими, такими вони є і зараз.
Наталія, вік не вказала:
– День Незалежності України вважаю звичайним святковим днем. Ніяких особливих сподівань у 1991 році на розвиток країни не мала, адже тоді лише школу закінчила. Якщо поглянути на пережите з точки зору сьогодення, то… Як вийшло – так і вийшло…
Повернутися у 1980-ті, якби була така можливість, я б не захотіла. Адже за кілька останніх десятиліть сформувалася як особистість, здобула освіту, влаштувалася на роботу, працюю. Теперішнє життя таки краще, ніж колись.
У завтрашній день дивлюся з оптимізмом. Переконана, що Україна має гарне майбутнє і буде розвиватися.
Підготували Володимир КОВАЛЬЧУК, Володимир КОРОЛЬКОВ.