На довгому життєвому шляху кожного з нас супроводжують не тільки успіхи та радісні миті. На превеликий жаль, вистачає чимало негативних проблем. І не кожному вдається подолати їх самотужки.

Мова йде, зокрема, про літніх людей, які потребують уваги та турботи. Здебільшого це одинокі громадяни.

Опікуються такими шепетівськими містянами соціальні робітники територіального центру соціального обслуговування на чолі з директором Віктором Антоновичем Рибчинським. Завідувач відділенням соціальної допомоги цього закладу Олена Петрівна Аляутдінова, не приховуючи гордості за підлеглих, розповідає:

— У колективі нині працюють двадцять сім соціальних робітників, за кожним з яких закріплена певна дільниця. Це, без перебільшення, чуйні й доброзичливі жінки, які щодня дарують турботу, чуйність та радість своїм підопічним у всіх куточках міста. Одна з них – Світлана Хоменко, яку люди лагідно називають Світланкою, хоча уже її донечці більше десятка рочків…

І ось ми знайшли можливість і час, хоча робочий день розписано майже по хвилинах, зустрітися зі Світланою Миколаївною. Адже як-не-як соціальний робітник опікується двома десятками людей похилого віку, більшість з яких  одинокі, не можуть обходитися без сторонньої допомоги. Так що чекають на її прихід у домовлений час, як мовиться, від ранку до смерканку.

Дізнаюся з розмови, що закінчила Кам’янець-Подільський державний педагогічний університет. За фахом — учитель початкових класів. Працювала у Коханівській школі на Полонщині, а після декретної відпустки влаштувалася на роботу у міське управління праці та соціального захисту населення.

Світлана Миколаївна обслуговує людей здебільшого на вулиці Заводській та Старокостянтинівському  шосе. «Роблю те, — каже, — що багато хто із наших заробітчан навіть у Польщі не захоче робити».

І справді, соціальні робітники, до слова, надають більше двадцяти найменувань послуг. Одному підопічному треба воду з бювету принести, негайно ліки в аптеці купити, а за годину й у лікарню на консультацію супроводити, а потім ще їсти приготувати. Іншому — ще щось…

Мимохіть переглянув список людей, які обслуговує Світлана Миколаївна  Хоменко, занотував телефон однієї моєї давньої знайомої. Бабуся сказала:

— Не дав Бог, на жаль, мені дітей. Але послав на схилі літ таку дитину, як Світланка. Я дуже їй вдячна.