Тридцятого грудня виповнилось 5 років з дня загибелі шепетівчанина, героя АТО Валентина Вікторовича Драчука. З цієї нагоди у крає­знавчому відділі музею М.Островсь­кого відбулася година пам’яті «Віддав життя за неньку-Україну», на яку запросили маму героя, рідних, близьких, побратимів з в/ч А 3730. Завдяки фотографіям, документам, виставці, яка оформлена у музеї, присутні мали змогу перегорнути сторінки життя героя.

Народився Валентин Вікторович у Шепетівці 4 січня 1975 року. Закінчив 8 класів школи-гімназії, а згодом із червоним дипломом — Київський будівельний технікум. Працював на будівництві.
Директор школи-гімназії Н.В.Качоровська, згадуючи про свого колишнього учня, зазначила, що він завжди був старанний у навчанні, брав участь у олімпіадах, спортивних змаганнях. Валентина любили і поважали однокласники.
Тетяна Масон, з якою вони просиділи за одною шкільню партою 4 роки, у своїх спогадах пише: «Він запам’ятався нам, однокласникам, позитивною та дуже щирою людиною». Однокласник Олег Веремійчук з хвилюванням розповідає: «Валентин був добрим, порядним другом, цінував і шанував людей».
Найближчі друзі, однокласники зауважують: «Та, таких хлопців, як Валік, треба пошукати! Бо з Валентином можна було і у вогонь, і у воду – без вагань! Таким вірним і бездоганним він був у людських стосунках». Ці спогади зібрали учасники пошукової групи школи-гімназії під керівництвом вчительки Олени Кравчук.
Усі життєві плани перекреслила війна. Валентин був мобілізований під час третьої хвилі мобілізації у в/ч А 3730. Повістку отримав 31 липня 2014 року. Відтак став головним старшиною взводу охорони. На службі був вимогливим не тільки до своїх підлеглих, але й до себе – зразково виконував військовий обов’язок.
Коли серед мобілізованих постало питання добровільно їхати на Донеччину, Валентин Драчук вийшов зі строю і сказав: «Якщо я не поїду, то й не зрозумію сам себе!». Він один з перших записався у відрядження.
Під час перебування у зоні АТО Валентина ніколи не полишала віра у перемогу.
…Страшна звістка прийшла у Шепетівку на Новорічні свята. Валентин Драчук та ще троє бійців з в/ч А 3730 пропали безвісти 30 грудня 2014 року. Дружина і мама, друзі сподівалися, що він живий і перебуває у полоні.
Бійці поїхали у м. Волноваху на «Нову пошту» отримувати посилки від рідних. Повертаю­чись назад, потрапили на ворожу засідку. Як пізніше з’ясувалося, Валентин Драчук загинув, а решта бійців потрапили у полон.
Через два з половиною місяці його дружина, Олена Драчук, знайшла чоловіка у Дніпропетровському морзі. Хоронили Валентина 14 березня 2015 року. До своїх сорока років він не дожив кілька днів. Він назавжди залишиться у серцях шепетівчан добрим, світлим, усміхненим. Саме про це говорили під час години пам’яті.
Спогадами про Валентина поділилися його побратими, які з’їхалися з різних куточків Хмельниччини.
Із хвилюючими словами, з риторичними запитаннями до присутніх звернулася мама: «Життя – це мить… Кожного дня не дають спокою думки про сина. Чому він? Навіщо ця війна? Чи буде справедливість і краще життя в країні? Хто роздає долю? Будинок залишився недобудованим. Діти не поставлені на ноги – скільки б ще міг допомогти їм, навчити, підказати, приголубити. Не докохав… Життя промайнуло миттєво, залишилися лише біль і туга.
Чому світ такий жорстокий? Невже того, хто розпочав цю війну, не буде покарано? Скільки життів вона ще забере?..
Людина приходить у цей світ для добра й любові. Як мало доля подарувала моєму сину і добра, і любові…
Валентин усе своє коротке життя був для мене великою радістю, захисником і опорою. Був добрим, працьовитим, чесним, відповідальним і веселим. Він загинув справжнім захисником своєї Вітчизни. А я, як мама героя України, не можу забути і пробачити…
Болить серце, душа зранена…
Хай буде проклята ця війна за те, що ти, синок, пішов так рано…».
Свято бережуть пам’ять про головного старшину взводу охорони у шепетівській військовій частині А 3730. Про це розповів підполковник Дмитро Тіщенко, заступник командира частини з морально-психологічного забезпечення. Старшина Валентин Драчук, за наказом Міністерства оборони України, навічно зарахований до списків 1103-го взводу охорони військової частини А 2072.
На території військової частини відкрито пам’ятник загиблим воїнам — В.В.Драчуку та Ю.М.Савіцькому. Командування частини у міру можливого допомагає мамі та сім’ї Валентина Драчука.
Командир військової частини А 3730, полковник Михайло Борисенко вручив мамі Людмилі Михайлівні Драчук нагороду сина — медаль «За відвагу». На жаль, її син заслужено отримав цю нагороду посмертно.
Девіз медалі — «Відвага і честь». Саме такою людиною — високої відваги і честі — був шепетівчанин Валентин Драчук. Капелан військової частини отець Василь Боднар на кладовищі, біля могили героя, провів зворушливий молебень.
Сльози, біль, смуток залишилися, а ще — вічна, світла пам’ять про героя АТО Валентина Вікторовича Драчука.
Л.ЮХИМОВИЧ,
науковий співробітник
музею М.Островського.