Стрімко кануть у вічність літа. Нашій міськрайонці — 100. Випущено 16121 номер газети. І кожен — це історія вчорашня і сьогоднішня, то літопис рідного краю.
У кожної газети, як і у кожної людини, є своя біографія. Ось її віхи.
Свій відлік часу наша газета розпочала 7 листопада 1925 року, у восьму річницю Жовтня. Тоді це було знаково.
У нашому редакційному архіві зберігається фотокопія першого номера тодішньої окружної газети «Шлях Жовтня». Вона писала про трудові здобутки робітників і селян, про їхнє нелегке життя. У редакційній статті йшлося про те, що газета має інформувати інтелігенцію і селянство Шепетівщини про події у країні та нашому краї, допомагати долати неписемність серед людей під гаслом «Обличчям до села».
Уже 1939 року тодішня газета була визнана однією з кращих в Україні й делегована на Всесоюзну виставку досягнень народного господарства у Москву.
1964 рік — міськрайонна газета «Шлях Жовтня» перейменована у газету «Шляхом Жовтня».
1975 рік — з нагоди 50-річчя з дня заснування газету «Шляхом Жовтня» нагороджено Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР.
Січень 1992 року — видання виходить під назвою «Шепетівський вісник».
2017 рік — газета, однією з перших в Україні, реформована у ПП «Редакція газети «Шепетівський вісник».
Протягом століття змінювалися покоління творчих працівників, змінювались редактори, переосмислювались життєві цінності, критерії. І завжди у вирі подій була газета, завжди ставала на захист людей, переймалася їхніми болями і тривогами, давала надію на краще життя.
Якщо погортати підшивки газет, то де тільки не побували наші газетярі… В уяві постають тисячі списаних аркушів паперу, тисячі людей, про яких ми розповідали на сторінках газети і які творили історію Шепетівщини.
Одне слово, газета проживала і проживає життя краян — цілком реальних, не вигаданих. Спілкується, знаходить порозуміння. І журналіст, мов той актор, пропускає крізь себе події, факти, чиїсь життєві колізії, радощі, драми.
«Шепетівський вісник» співпрацює з кандидатом історичних наук Володимиром Ковальчуком, який досліджує історію Шепетівщини. Він багато працює у державному архіві. Саме завдяки йому надруковано багато ексклюзивних матеріалів про минуле Шепетівки, зокрема під рубрикою «Жорна часу».
Ювілей — це нагода зупинитися на мить, озирнутися, звірити свої думки з думками читачів. Подякувати і згадати тих творців газети, які відійшли не так давно за межу життя. Це колишні редактори Олексій Багрій та Богдан Попський, творчі працівники редакції Віктор Лінник, Андрій Коник, Лілія Сахнюк, Галина Гурська, Костянтин Білозоров. А ще Петро Макаренко, Іван Скляров, Олександр Царик, які колись відточували свою журналістську майстерність у нашій газеті. Пам’ятаємо і схиляємо голови у пошані перед ними.
Принагідно хочу згадати добрим словом колег, які також творили газету, — Володимира Нитку, Володимира Вагіна, Олену Кеменяш, Віктора Гусарова, наших помічників — операторів комп’ютерного набору Валентину Андрощук і Галину Щуку, водія Володимира Ерзака, який нині на передовій захищає нас і виборює свободу для України.
Незважаючи на різні політичні колізії, економічні й фінансові негаразди, газета вижила, зберегла себе для читацького загалу. А скільки всього було на цьому шляху…
Після проголошення Незалежності України дехто з тодішніх депутатів міської ради взагалі хотів, щоб міськрайонка «Шляхом Жовтня» більше не існувала, а у місті було створене нове видання. Проте тодішній міський голова Володимир Таган наполіг на збереженні газети.
Як пригадує Катерина Купрацевич, яка у 1990–1993 роках працювала завідувачкою організаційного відділу Шепетівського міськвиконкому, була створена депутатська комісія з перейменування видання. Навколо назви розгорнулися, як мовиться, справжні баталії. Зрештою, зійшлися на нинішній — «Шепетівський вісник», який об’єднував і місто, і район.
А потім двічі були спроби створити міську газету, коли мерами були Валерій Малькін та Сергій Антонюк, бо наша їх не влаштовувала. Проте і одна, і друга газети проіснували недовго. Адже її випуск — великі витрати.
Ми, як ніхто, відчуваємо це сьогодні на собі в умовах воєнного стану. Газета не живе, а виживає без будь-якої підтримки з боку держави. Існуємо лише завдяки вам, шановні передплатники.
Щось нам вдавалося і вдається писати цікаво, змістовно. На жаль, щось залишається поза увагою. Просто колективу із п’яти осіб важко усе осягнути — не дозволяє фінансовий стан.
Та все ж прагнемо, щоб читачі знаходили на сторінках «Шепетівського вісника» те, що їх цікавить, непокоїть, болить… А «хвороби» сьогодення добре знають усі. Знаємо їх і ми.
Насамперед дякуємо нашим захисникам і захисницям, незламним ЗСУ за можливість працювати і випускати нашу газету. Отже, пишемо і будемо, сподіваюсь, писати про будні краян, наше нелегке життя без прикрас.
Давайте разом берегти газету.
З ювілеєм усіх нас!
Світлана МОРОЗ.