Великі відстані, що нині розділили біженців через широкомасштабне російське вторгнення та їхні «другі половинки» в Україні, гнітять тих і тих. Часто «світи» членів колись щасливих сімей перестають «перетинатися». А далі й до розлучень недалеко… Поступово це явище стає проблемою, з якою уже зараз треба вчитися боротися.
За даними Прикордонної служби Польщі (Straż Graniczna), починаючи з 24 лютого 2022 року до початку січня 2023-го кордон перетнуло більше дев’яти з половиною мільйонів біженців з України.
Дехто з них, звісно, повернувся назад. Ще хтось подався далі, на Захід, або просто встиг проїхати «порубіжжя» України та Польщі по кілька разів, бо відвідував рідну країну. Проте головне інше – ці люди були переважно жінками й дітьми.
Далеко не всі розділені війною сім’ї мають «сталевий» характер. Інакше не було б стільки звернень до психологів та юристів, як є нині, з питань шлюбно-сімейних стосунків.
Трапляється, що, «загрузнувши» на чужині, жінки прагнуть розлучитися зі своїми чоловіками. Не хочуть зайвих емоцій, переживань. Їм набридає пояснювати дітям, чому в їхніх друзів батьки є, а «наш» – «стереже» квартиру чи на передовій. А ще деякі вимушені біженки стверджують, що війна істотно змінила їхні «другі половинки», тобто чоловіки стають не такими, як раніше.
«Дружина з дітьми – за кордоном, а чоловік залишається. Їхні світи перестають перетинатися. А ще чоловіки часто втрачають хорошу роботу, можливість забезпечувати родину фінансово. Це їх гнітить», – описує доволі поширену сьогодні ситуацію психологиня Марина Сириця.
До речі, на ситуацію впливає і… неабияка увага, яку «гарячі» польські мужчини виявляють до українських жінок. Судіть самі: навіть у польськомовній фейсбук-групі з промовистою назвою «Поляк шукає українку» нараховується понад 17 тисяч учасників.
Також у певних колах польського суспільства досі «витає» упередження про те, що українські жінки – «вітряні» й легкодоступні. Щоправда, тут не обходиться без польських ЗМІ, які час від часу «підкидають дровцята у вогонь». Так, 25 грудня 2022 року видання «Fakt» розповіло, що незабаром після того як польська сім’я прийняла біженця й біженку з України, українка опинилася у обіймах господаря дому. Заголовок статті звучить провокативно: «Вони були у самих трусах».
Іноді чоловіки, що вимушено опинилися на самоті в Україні, «шукають щастя» у пляшці. Хоча знаємо й таких, у котрих «відкрилося друге дихання»: вони записуються на курси іноземних мов, удосконалюють навички з вудіння риби, з новим натхненням займаються улюбленими хобі…
Але це в ідеалі. Реальна ж ситуація дещо прозаїчніша.
Стають відомими й випадки, коли ініціатором розірвання шлюбу з дружинами «на відстані» стають чоловіки в Україні. Повчальною історією з життя такої родини поділився на своїй фейсбук-сторінці наш земляк В’ячеслав Сміховський (нині мешкає у Польщі):
«Квітень 2022-го. Вона – жінка середнього віку, мати шістьох дітей. Маючи дві вищі освіти, присвятила себе дітям і чоловіку. Займалися сільським господарством на Запоріжжі. Після початку широкомасштабного вторгнення виїжджає з дітьми до Польщі. Він – залишається під російською окупацією, займається сільським господарством, оскільки не хоче покидати землю-годувальницю.
Січень 2023-го. Вона – важко, але й надалі живе у Польщі, за кошт уряду орендує житло, шукає підробітків. Він – продовжує займатися сільським господарством на окупованій території, приймає російське громадянство, знаходить іншу жінку, відмовляється допомагати своїм дітям».
Як бачимо, проблема впливу військового лихоліття на міцність українських сімей існує. І якщо її просто «не помічати», вона нікуди не подінеться. Уже зараз психологи, чия робота оплачується з державного бюджету, мали б скрупульозно зайнятися цією проблемою. Адже сім’я — це фундамент суспільства.
Сергій ПРАВДЕНКО.