З уродженцем села Лозичного Русланом ПОЛІЩУКОМ попрощалися
мешканці Острога і Судилківської громади. Поховали його у рідному селі
Третього жовтня до редакції газети «Шенпетівський вісник» зателефонував редактор Острозької газети «Замкова гора» Іван Глушман і сказав, що в Острозі, вранці, відбулося велелюдне прощання з Русланом Поліщуком, уродженцем с. Лозичного. Це надзвичайна людина, яку знали і дуже поважали в Острозі за порядність, розум, талант, обізнаність, відвагу і героїзм. З ним прощалося усе місто.
Іван Глушман надіслав матеріал про Руслана Поліщука. Друкуємо його. Нехай і наші земляки знають Героїв, які віддали життя за нас з вами.
Минулого четверга, 3 жовтня, у скорботі перебували місто Острог та Судилківська громада. Там, у селі Лозичному поховали уродженця села Руслана Поліщука (псевдо «Елвіс»). Його добре знали земляки, мешканці Острога, Нетішина. Адже з початку 2000-х, після закінчення Острозької академії, він займався ремонтом комп’ютерної техніки у кількох фірмах, був літератором, художником і громадським діячем.
Спочатку з нашим Героєм попрощався Острог. Прощання відбулося біля дому загиблого, на вулиці Затишній. Після літії, проведеної трьома священниками Православної Церкви України траурна колона у супроводі духового оркестру Центру культури, дозвілля та туризму виконкому Острозької міської ради (керівник Сергій Бережнюк) й церковного хору вирушила у напрямку Національного університету «Острозька академія». На вулиці Семінарській, за академічною аркою, Руслана Поліщука зустрічали, ставши на коліна, багато викладачів і студентів академії.
У студентсько-викладацькому храмі преподобного Федора Острозького провели майже 10-хвилинну літію за невинно вбитим воїном. За його душу та її упокій у Царстві Небеснім молилися настоятель згаданого храму — протоієрей, професор Василь Жуковський, благочинний церков ПЦУ Острожчини, отець Юрій Лукашик, три священники з Острога та сіл краю, церковний хор, викладачі, працівники і працівниці, студенти академії, родина, друзі загиблого та усі присутні.
– Дорога родино, батьки, діти, дорога академічна родино, усі, кого зібрала сьогодні ця сумна подія у нашому храмі. У словнику української мови немає слів, виразів, щоб утішити матір, дружину, дітей, щоб заспокоїти згорьовані серця, щоб висушити сльози з очей, – сказав під час проповіді Василь Жуковський. – Клята війна, розв’язана рашистською росією, забрала життя ще в одного члена нашої академічної спільноти, нашого випускника економічного факультету, прекрасного фахівця, творчої, підприємливої людини, майстра на всі руки, люблячого чоловіка, чуйного батька, прекрасного сина Руслана Поліщука. Він належить до тієї когорти випускників Острозької академії, які є гордістю, які є славою – невмирущою і вічною.
Коли темна російська орда у лютому 2022 року посунула на Україну, Руслан не мав варіантів – він сміливо пішов на захист нашої держави. На фронті усюди, де перебував, він героїчно боровся з рашистськими агресорами, захищаючи свій дім, свою родину, своїх дітей, свою сім’ю.
– Сьогодні ми прощаємося з нашим найкращим спудеєм, випускником, українським інтелігентом, справжнім Героєм, який віддав найцінніше – своє життя – за свою родину, за нашу академію, за Острожчину, за Україну, – сказав під час виступу в храмі ректор Острозької академії, Герой України Ігор Пасічник. – Важко зрозуміти, чому на цій клятій війні забирають життя найкращих. Сьогодні ми розділяємо цю печаль і горе разом із родиною, з дружиною Оленою – нашою випускницею, з донькою — також нашою випускницею. Прийміть найщиріші наші співчуття. А нам залишається пам’ять.
Сьогодні Пантеон слави Острозької академії поповнилося ще одним ім’ям – «Руслан Поліщук». Будемо пам’ятати і будемо намагатися увічнити пам’ять про нього. Будемо також просити Господа Бога, щоб швидше настав той час, коли не буде сліз у наших очах, коли в Україну прийдуть справедливий мир і перемога. Прощай, наш дорогий випускник, наш дорогий спудей…
Потім траурна хода рушила проспектом Незалежності на майдан Свободи. Автівки зупинялися, водії виходили з транспортних засобів, перехожі ставали на коліна.
На центральній площі міста для прощання з Русланом Поліщуком зібралося багато людей, тримаючи прапори, прапорці, квіти. В унісон до сліз присутніх накрапав дощ, якого того дня не прогнозували.
– Руслан Поліщук був такою людиною, яку на Острожчині знали майже всі, – зазначив Острозький міський голова Юрій Ягодка. – Із Хмельниччини, вступивши до Острозької академії, він для нас усіх, жителів нашої громади, колишнього Острозького району, міста був хорошим другом і порадником. Перші комп’ютери, комп’ютерні мережі, інше обладнання. Він займався ними і його знали усі.
Він був професіоналом не тільки у цій справі. Він був художником, письменником, а ще – хорошим чоловіком для своєї дружини, турботливим батьком, добрим колегою.
Кожна смерть Героя чи Героїні є важкою втратою для нас усіх. Тут присутні студенти та викладачі Острозької академії, колеги, друзі, бойові побратими. У сто разів важче сприймати втрату, коли ти знав людину особисто, яка була щирою, відкритою, доброю. На жаль, війна забирає найкращих…
Далі траурний кортеж попрямував до рідного дому Героя, у село Лозичне, де попрощалися з ним і провели у вічність.
На своїй сторінці дружина загиблого захисника України Олена написала у суботу, 5 жовтня: «Дорогі рідні, друзі, побратими, куми, сусіди, колеги, однокласники, одногрупники, Острозька громадо і викладачі Національного університету «Острозька академія», шепетівчани, судилківчани і Судилківська сільська рада, лозичани. Уся наша родина щиро дякує вам за співчуття, підтримку та допомогу пережити нам цю важку і непоправну втрату мого чоловіка Руслана Поліщука.
Дякую, що встелили дорогу живими квітами та створили «живий коридор» шани. Дякую родині Фещиних – Віктору, Інні, Василю, Євгенії – за моральну та матеріальну підтримку в організації поминального обіду. Любі мої подруги, ваша підтримка для мене дуже цінна, адже ви завжди поруч 24/7.
Руслан був і є нашим Всесвітом, нашими крилами, він був міцною опорою для нашої родини. Він не лише прекрасний тато, люблячий та вірний чоловік, щирий та надійний друг, хороший син і брат, людина з великим та добрим серцем. Руслан завжди був з тих людей, у яких обіцянки і вчинки відповідали одне одному, з тих, хто завжди поряд і готовий прийти на допомогу, незважаючи ні на що. Саме так він і загинув – рятуючи побратимів.
Русланчик, ти – наш Герой! Ти наш Янгол! Я знаю, що ти й далі будеш мені та діткам допомагати, радити і оберігати нас. Свідомість відмовляється вірити у те, що сталося. Ми любили, любимо й будемо любити тебе завжди. Ти з нами, я знаю…».
На сумне повідомлення про загибель воїна відгукнувся п’ятий Президент України Петро Порошенко. Під час виборчої кампанії 2020 року він побував у Острозі, познайомився з Русланом Поліщуком, який був у команді від «Європейської солідарності».
«Знову кляті втрати… У бою на Донеччині загинув наш друг та побратим, молодший сержант Руслан Поліщук.
Руслан був членом нашої команди, дуже енергійною та розумною людиною, справжнім патріотом. Отримав якісну економічну освіту в Острозькій академії, був підприємцем, мав досвід у реальному секторі економіки. Був дуже активним громадянином, членом «Європейської солідарності», всім серцем уболівав за свою громаду. Він мав бути серед тих, хто відбудовуватиме Україну.
У лютому 2022 року без вагань добровільно приєднався до Збройних Сил України, хоча не мав військового досвіду. Але обрав шлях воїна і Героя. Брав участь у багатьох успішних бойових операціях. Як визнання його сміливості, майстерності та лідерства, отримав сержантське звання.
Окупанти відібрали у нас Героя, молоду енергійну людину, справжнього друга. Але пам’ять і справи його живуть.
Від щирого серця висловлюю свої співчуття родині та близьким. Вся Україна плаче за нашими Героями-захисниками. Вічна памʼять Русланові Поліщуку», – написав у фейсбук-сторінці Петро Порошенко 1 жовтня.
* * * * * *
До цієї розповіді додамо і допис Ірини Болюх — родички полеглого Героя, вчительки історії Судилківського ліцею:
«Двадцять шостого вересня трагічна звістка шокувала рідних і знайомих, усіх, хто знав Руслана Володимировича Поліщука: Герой загинув під час ранкового обстрілу.
Спочатку сумнів, заперечення, а потім – усвідомлення непоправної втрати для мами, дружини, дітей і всієї України. Бо відійшла у засвіти непересічна, талановита людина, професіонал своєї справи, патріот України, який з перших днів повномасштабного вторгнення пішов добровольцем на війну.
Народився Руслан 4 вересня 1979 року у с. Лозичному, у сім’ї старшого прапорщика Володимира Степановича Поліщука і його дружини Олени Максимівни. У той час сім’я перебувала у Чехії, за місцем служби чоловіка, проте молода мама приїхала народжувати у село, до батьків. Згодом у сім’ї народилася й донька Людмила.
Поліщукам доводилося часто переїжджати, бо Володимира Степановича переводили з однієї військової частини до іншої. Тож Русланові «пощастило» навчатися у різних школах. У 1991 році родина повернулася з Німецької Демократичної Республіки до України.
Останні місяці навчального року відвідував школу у с. Лозичне і легко влився у класний колектив. Однокласниця Руслана, пані Луценко, згадує, що на конфліктні ситуації Руслан реагував по-своєму — малював карикатури, намагався перевести сварку у комічну площину. І це допомагало. «Він був своїм хлопцем. Здавалося, що був з нами завжди…».
За порадою вчительки Г.А.Швець батьки перевели обдарованого хлопця у Шепетівський ліцей, де він навчався у фізико-математичному класі. Добрий, щирий, із почуттям гумору і бажанням допомогти, він скрізь знаходив друзів і однодумців.
Навчання у ліцеї давалося легко, юнак одночасно закінчив і художню школу, куди вступив заради художнього ліплення, хоча там переважало малювання. Школу закінчив з відзнакою. Його картини прикрашають мамину оселю, стіни квартири, де проживав із сім’єю. Попри зайнятість Руслан знаходив час і для творчості.
Після закінчення ліцею, у 1997 році, вступив на економічний факультет Острозької академії, де одразу став одним з найкращих спудеїв. Йому вдавалося поєднувати навчання з роботою лаборанта у комп’ютерному класі.
Руслан брав участь у команді КВК, яка об’єднувала талановиту молодь, посідала призові місця. Юнак володів і художнім словом, його новели неодноразово друкувалися у збірці «Витоки», що видавалася коштом академії.
У 2000 році у гуртожитку Острозької академії відзначали студентське весілля: Руслан поєднав свою долю з долею Олени – сусідської дівчини із с. Лозичного. Невдовзі народилася донька Іванка, згодом – син Роман. Їм вдалося побудувати міцну і щасливу сім’ю, бо кохали, розуміли й підтримували один одного. Серед чужих людей стали своїми. Потік людей, які прийшли попрощатися з Героєм біля дому, де він жив, у академії, на міській площі – підтвердження тому.
У прощальній промові мера міста Острога Ю.П.Ягодка сказав: «Руслан міг не знати багатьох. Його ж знали майже усі». Знали, бо звертались свого часу по допомогу, пораду і отримували її безвідмовно завжди.
Коли розпочалась повномасштабна війна, Руслан вирішив навчитися володіти вогнепальною зброєю, щоб, у разі потреби, захистити свою сім’ю. В армії служити ж не довелося. Обіцяв дружині, що після полігону повернеться додому. Проте пішов служити, його розподілили у розвідувальний батальйон у м. Вінницю. А вже звідти потрапив на передову – на Херсонський, а потім на Донецький напрямок. Його поважали бойові побратими, бо ніколи не ховався за інших, міг допомогти із дронами, комп’ютерним забезпеченням, полагодити телефон.
Четвертого вересня наш захисник відзначив 45-й день народження, збирався у відпустку. Та не судилося…
Третього жовтня з полеглим Героєм прощався Острог та Острозька академія. Натовп людей чекав похоронну колону біля батьківського двору у с. Лозичному. Море квітів і сліз…
Загибель кожного воїна ЗСУ несе біль, сльози і страждання. Коли ж гинуть близькі тобі й такі талановиті, порядні й креативні люди як Руслан Поліщук, здається, що болить у стократ більше… Гинуть найкращі…
Маємо розуміти, яку ціну платить наш народ за кожен прожитий день, за можливість жити і мріяти. Війна триває, наші захисники потребують нашої підтримки і допомоги, наших донатів. З вірою у ЗСУ і у Бога неодмінно переможемо!
Схиляю низько голову у скорботі перед твоїм подвигом, Руслане. Вічна тобі пам’ять і Царство Небесне!».