Минає 10 років, як поліг на полі бою Герой України Ігор Ляшенко
Дев’ятнадцятого червня — десяті роковини загибелі нашого земляка, Героя України та Народного Героя України, лицаря ордена Богдана Хмельницького I ступеня та ордена «Хрест Героя», полковника Ігоря Вікторовича Ляшенка — командира 1-го батальйону 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.
Минають роки, та біль непоправної втрати не вщухає. Він був найкращим…
Найкращим сином
Зі спогадів мами, Любові Володимирівни: «Я постійно думаю про сина. Він у моєму серці, думках назавжди. Не віриться, що ніколи не зможу обійняти його, почути його спокійний голос: «У мене все добре. Не хвилюйтесь, мамо. Бережіть себе…».
Ігорюня, лише так тепер його зву, був завжди добрим, люблячим, уважним сином, найкращим, і ще тисячу «най» я можу сказати про сина. Його життєва дорога, така, на жаль, коротка — перед моїми очима…
Служба у нього була завжди на першому плані, де б не був, а ще — порядність, совісність, чесність, принциповість. Він любив свою країну, роботу, дбав про кожного солдата. Завжди радився зі мною на усіх етапах життя.
Коли їхав на Схід, сказав мені: «Я відповідаю за життя багатьох людей, мамо. Дуже хочеться, щоб усі повернулись живими». Телефонував за першої можливості, його фрази були короткими і спокійними.
Знаючи характер Ігоря, я просила його бути обережним, думати і про себе. Та він не міг по-іншому — він не командував здалеку, був завжди із солдатами, був на передовій. Мій син загинув як справжній воїн, як справжній герой – на полі бою. Мій материнський біль, рана від втрати сина не загоїться ніколи…».
«У моєму серці — сум і біль через загибель сина. Проте і гордість за нього, він — Герой… Він любив людей, служив їм по совісті. Любив життя, був веселим, життєрадісним. Ігор допомагав мені у всьому по господарству. Завжди працьовитий, непосидючий, усього хотів навчитися робити…», — зі спогадів батька Віктора Васильовича.
Найкращим братом
«Саме Ігор дав мені знання, які допомогли стати офіцером. Ми служили в одній частині, тож я мав змогу бачити, як він себе поводить, я завжди міг запитати у нього поради. Я бачив, що Ігор був суворим командиром, але справедливим і добрим, – згадує брат Ярослав (нині у званні підполковника). — За роки служби в ЗСУ особисто для мене найдорожчою похвалою були слова одного з військовослужбовців за контрактом, який спочатку був у підпорядкуванні Ігоря, а потім перейшов до мене у підрозділ: «Видно, що ви — брати: можете покарати, але завжди стоїте за своїх людей і допомагаєте їм». Я вважаю, що Ігор був і є найкращим братом у світі… Я до кінця своїх днів намагатимусь бути схожим на нього та ніколи не підвести його добре ім’я».
Найкращим
чоловіком
«Ставши командиром першого батальйону, він створив, за словами підлеглих, не батальйон, а «батальйонище», «махіну». Працював багато і важко. У батальйон вкладав всю душу, силу і міць характеру, фактично «підняв його з колін і поставив на ноги».
Ігор був єдиний із командирів, до слів якого прислухався наш комбриг. Очі комбрига горіли вогнем, коли він бачив, чого і чому навчив підполковник Ляшенко молодих, недосвідчених офіцерів, контрактників, усіх, весь батальйон. Той розум, ті навики і знання, які мав, він передавав молодому поколінню.
Ігор говорив мені: «Я був би дуже щасливим, щоб те все, що я знаю, вмію, зумів передати і навчити їх, бо вони теж колись будуть майорами, підполковниками. Було б приємно, щоб вони таки колись згадали, що був такий підполковник Ігор Ляшенко, завдяки якому ми усе це знаємо і вміємо».
Ігор хотів, щоб його бойовий досвід передавався кожному. Він мріяв, щоб українська армія встала з колін, стала сильною і гідною своєї країни. Ігор був справжнім офіцером, воїном, командиром. А ще – люблячим сином, батьком, чоловіком. Одним словом, Людиною з великої літери. Героєм всюди і у всьому. У нього ні перед чим не було страху, завжди тільки вперед!
Мій чоловік віддав найдорожче, що є у людини, — життя за свою країну, за своїх рідних і близьких, за всіх людей, щоб вони жили у мирній країні під мирним небом. Таких, як він, не можна забувати, про них потрібно пам’ятати, пишатися ними. І я, скільки житиму, буду дякувати Богові, що Він дав мені такого чудового люблячого чоловіка. А ще щира вдячність батькам Ігоря за такого турботливого і надійного чоловіка, яким був Ігор.
Я завжди казала, кажу і буду казати: «Ти у мене — найкращий! Був, є і будеш! Коханий, я завжди буду тебе пам’ятати, кохати і пишатися тобою. Ти — наша гордість і найкраще, що було у моєму житті. Дивлячись на наших діточок, я бачу тебе… Ти завжди у мене перед очима і в моєму серці…», — зі спогадів дружини Олени.
Найкращим батьком
«Тато багато працював, але завжди знаходив час для своєї сім’ї та родини. Мама мені говорить, що я дуже схожий на тата. А я дуже цього хочу, докладаю усіх зусиль, щоб стати таким, як мій батько. Тато, ти – найкращий!», – зі спогадів сина Ігоря.
«Тато у мене був найсильнішим, найрозумнішим, найкращим у світі. Я дякую моєму татусеві за життя, за його любов…», — донечка Настя.
Найкращим
командиром,
другом, порадником
Генерал-лейтенант Олександр ПАВЛЮК, командувач Сухопутних військ ЗСУ (у 2014 році — командир 24-ї ОМБр):
«…Коли постало питання, кого призначити командиром першого механізованого батальйону (підрозділ, на який покладалися найбільш відповідальні завдання), у мене не виникало сумнівів — Ігоря Ляшенка. Адже за два роки нашої спільної служби він проявив себе з найкращого боку — досвідчений, впевнений у своїх силах, користується повагою та авторитетом у підлеглих, вміє вчитися та навчати, здатний на належному рівні підтримувати бойову готовність підрозділу. І час показав — було ухвалено правильне рішення… Ігор Вікторович Ляшенко назавжди залишиться у нашій пам’яті справжнім офіцером, добрим командиром для підлеглих і товаришем для друзів, людиною, яка достойно жила та відважно загинула».
Сергій ДЯЧЕНКО (у 2014 році — командир 2-го батальйону 24-ї ОМБр):
«Я втратив найкращого друга — у це було важко і страшно повірити. Невже та людина, з якою я пройшов від лейтенанта до підполковника загинула і ми не зможемо зробити те, що планували?.. Невже найкращий друг, який у мене був, вже більше ніколи не зателефонує і не зможе поділитись чимось і вислухати мене?..
Друзі ніколи не помирають. Вони назавжди залишаються з нами».
Валерій ЛЕВЧЕНКО (у 2014 році — командир 1-ї роти 1-го батальйону 24-ї ОМБр):
«Запам’яталась підготовка до великих навчань на Яворівському полігоні «Осінній циклон–2013», у ході якої ми побачили перед собою абсолютного лідера — нашого комбата. Не було жодного питання, у яке б він не вникав сповна. Підказував, пояснював, показував, закачавши рукави, усе сам наочно і популярно – так, щоб запам’яталось. Усе, що стосувалось бойової роботи, повинно було відшліфовано до дрібниць і виконуватись без розгубленості, автоматично.
Ігор Ляшенко — людина, яку дуже поважали, за ним йшли і довіряли, його розуміли з пів слова, одного помаху руки чи примруженої посмішки. Ми знали — він нас не зрадить, а ми його не підведемо.
Не стало людини, яка своїм життям, службою і навіть своєю загибеллю навчила підлеглих бути відданими своїй справі, своїм принципам, своїй державі. До останнього подиху виконувати свій обов’язок перед народом та Україною».
Сергій ТРЕТЯК (у 2014 році — командир 1-го взводу 1-ї роти 1-го батальйону 24-ї ОМБр):
«З першого ж дня служби у 1-му механізованому батальйоні я зрозумів, що справжній офіцер має бути таким, як мій комбат — відданим своїй справі, професіоналом.
Коли нашу тактичну групу підняли по тривозі, комбат, таке відчуття, був повсюди, він володів усією обстановкою і постійно надавав допомогу таким молодим офіцерам, як я».
Тарас ЮРАС (сержант 3-ї роти 1-го батальйону 24-ї ОМБр):
«Я дякую долі за зустріч з цією прекрасною людиною. Він був справжнім командиром, наставником. Був завжди строгим, але справедливим, мав підхід до кожного. До нього звертались по допомогу, з різними проблемами і знали, що комбат не відмовить. Його любили і поважали. Бойову підготовку ми відшліфовували до автоматизму — це нам дуже знадобилось у бойових діях на Сході України.
…Я був у тому страшному бою 24 червня 2014 року. Знаю його деталі. Важко про це згадувати… Скажу одне — наш комбат був на своєму місці, він, як завжди, давав чіткі команди, керував боєм, був нашим щитом.
Мене запитують: чи міг Ляшенко не йти у той бій, а давати команди здалеку? Відповідь одна: він не міг не їхати, він завжди був попереду, за ним йшли, йому довіряли… Він завжди у наших серцях. Герої не вмирають!».
Олександр ПЕРЕВАЛОВ (у 2014 році — заступник командира 1-ї механізованої роти з озброєння 1-го батальйону 24-ї ОМБр):
«Його слухали і поважали усі — від звичайного солдата до заступника командира батальйону. Він мав величезний авторитет і своїм прикладом надихав інших.
Розбирався у всіх сферах військової справи. Міг стати за начальника штабу і нанести на карті потрібні позначки, провести стрільбу за командира роти, а міг просто стрибнути на місце механіка-водія або навідника-оператора і виконати будь-яку вправу чи то з водіння, чи то зі стрільби. Його не можливо було ввести в оману. Він був військовим, як кажуть, від голови до кінчиків пальців.
Комбат пішов, але його знання, досвід і вміння залишилися з нами. Ми і досі використовуємо у своїй практиці те, чого навчив нас Ігор Вікторович. Це головне для кожної людини — піти, але лишити по собі слід. Він це зумів.
У наших серцях він залишиться вічним комбатом — тим, хто веде нас у бій!».
Підготувала наукова співробітниця
Музею пропаганди Наталія КРУЧУК
за книгою спогадів
«Ігор Ляшенко. Позивний «Беркут».