Шепетівський старшина, патріот зі Славути, ганнопільський лікар Нокс із «зв’язками» у Москві
Чотирнадцятого жовтня – символічний День заснування УПА. Цього разу ми не будемо перераховувати звитяги українських повстанців, а також членів післявоєнного збройного підпілля ОУН, котрі заходили із сусідніх регіонів на Шепетівщину, щоб підняти тут людей на боротьбу проти радянської влади. Натомість розкажемо про місцевих жителів, які усіляко допомагали у цьому борцям за Українську Самостійну Соборну Державу.
Досі в Шепетівці «тримається» міф про місцевих військових як найстійкіших представників радянського режиму. Насправді серед тутешніх жителів червоноармійських військових містечок, особливо у перші роки після закінчення радянсько-німецької війни, до одностайності політичних поглядів було далеко.
Кілька років тому ми вже писали про те, як група шепетівчан-військових наприкінці 1940-х виношувала плани вбити Будьонного – одного із символів Країни Рад. Але й історія, яка трапилася у 1946 – 1947 роках за участю старшини зі шепетівського військового містечка, не менш, так би мовити, антирадянська.
Чоловік цей працював на складі, де зберігалася зброя. Якось у Славуті він пів року був квартирантом у сторожа контори «Заготзерно» Максима Ткачука. Останній, після того як налагодив зв’язок із Славутською боївкою УПА (туди входив його брат Федір), почав шукати для неї зброю. Ось і став у нагоді колишній квартирант.
Шепетівський «завгосп» радо зголосився допомогти. Сказав Ткачуку, що за кілька автоматів і патронів до них йому нічого особливо й не потрібно, хіба що добре поїсти та випити. Отож, взимку 1947-го військовий без проблем «роздобув» для славутських повстанців два револьвери системи Нагана.
«Він – наш хлопець. Українець, готовий у будь-який час стати на захист наших інтересів», – розповів Федору Максим Ткачук.
Незабаром завідувача складом попросили роздобути для підрозділу УПА «Труби», який діяв на Рівненщині, більше зброї – 5 автоматів, 20 гранат, 300 патронів. Той погодився виконати «замовлення» у квітні.
Хтозна, як би далі розгорталися події, але 22 травня 1947 року Максима Ткачука заарештували працівники Управління Міністерства держбезпеки у Кам’янець-Подільській області, вилучивши у нього німецьку гвинтівку, 2 пістолети «Парабеллум», 2 пістолети «Вальтер», 2 автоматних диска, 80 штук боєприпасів.
Інший сюжет – про лікаря з Ганнополя, що на Шепетівщині, котрий теж співчував УПА. Петро Нокс, естонець за національністю, у згаданому селі народився і жив, а 1941 року був мобілізований до Червоної Армії, щоб захищати Країну Рад від німецьких нацистів. Втім, уже за кілька місяців потрапив до німецького полону.
За не до кінця зрозумілих обставин він звідти звільнився і став працювати головним лікарем Ганнопільської лікарні.
У 1946 році у цій «іпостасі» Петро Нокс розпочав співпрацю з провідником ОУН Гощанського району «Максимом». Для його боївки, таємно від радянської влади, постачав медикаменти та перев’язувальні матеріали.
А ще восени 1948-го Петро лікував у помешканні ветлікаря Ганнопільського відгодівельного пункту, члена ОУН, етнічного росіянина Миколи Кобелєва пораненого оунівського ватажка Степана Смалюка («Дем’яна»). Для потреб його хворих соратників діставав дефіцитні ліки – сульфідин.
Найцікавіше склалася життєва «стежина» цього естонця у травні-червні 1949 року. Оскільки тоді УМДБ Кам’янець-Подільщини проводило комплексну операцію з ліквідації підпілля у Ганнополі, Петро Нокс вирішив утікати до… Москви. Там думав «перекантуватися» у брата, котрий обіймав поважну посаду в… апараті Міністерства зовнішньої торгівлі СРСР (!). Втім, радянська спецслужба незабаром «вирахувала» чоловіка, «організувала» його переїзд на «малу батьківщину» й тут заарештувала.
Ще одним цікавим епізодом боротьби з радянською владою на Шепетівщині тих, хто співчував бандерівцям, став підпал у 1949 році Славутського фаянсового заводу. У такий спосіб люди протестували проти економічного ладу СРСР, його промисловості. У ніч на 11 березня внаслідок пожежі, що сталася на згаданому підприємстві, згорів 5-й формувальний цех і третє горно. Як встановило слідство, за місяць до займання із заводу звільнився працівник Євген Пейда.
Цей мешканець Славути, котрий симпатизував українським націоналістам (його родич на псевдо «Щупак» очолював боївку ОУН), «пустив півня» на заводі з другої спроби. Спершу вночі намагався підпалити склад з бензином. Коли це не вдалося, піднявся на другий поверх і за допомогою бікфордового шнура підпалив комору, де стояло пальне для бракеражу готової продукції.
Після пожежі на фаянсовому заводі Євген зник з міста, але там залишилася працювати різноробочою його рідна сестра Лідія. Потім він їй писав листи з м. Кадіївки на Ворошиловградщині, куди виїхав.
Володимир КОВАЛЬЧУК.