П’ятнадцятого січня минуло 95 років з часу започаткування Державного історико-культурного заповідника України на базі замку князів Острозьких в Старокостянтинові.
Замок князів Острозьких в Старокостянтинові – одна з архітектурних перлин Волині. Але нині вже мало кому відомо, як на етапі перетворення споруди на заповідник у кінці 1920-х років за нього вболівав краєзнавець, археолог, перший керівник Шепетівського музею Володимир Кочубей. Ну а про те, що завдяки цьому чоловікові на початку 1930-х у Старокостянтинові виник ще й власний краєзнавчий музей, точно ніхто ще не писав.
Отже, 15 січня 1929 року, за ухвалою Уряду УРСР, Старокостянтинівському замку держава надає статус державного історико-культурного заповідника. Згодом, на початку 30-х, на другому поверсі замкової будівлі відкрили і районний історико-краєзнавчий музей.
«Наш» Володимир Кочубей неабияк причетний як до заповідника в Старокостянтинові, так і до появи у його приміщенні музею.
Адже вже навесні 1929-го він обстежує новий заповідник і обурюється тим, що місцевий цукрозавод будує через річку Случ у його напрямку пішохідний міст. Через таке «територія держзаповідника обернеться в дорогу й здійснити його охорону буде неможливо», – скаржиться Кочубей своєму начальству 20 березня.
По-друге, чоловіка нервувало, що у деяких кімнатах Старокостянтинівського заповідника все ще живуть місцеві мешканці. Тож він рішуче ставить питання про необхідність виселення цих жильців. На що доглядач заповідника Голдаєвич улітку 1929-го йому пояснює: мешканцям через відсутність вільних житлових площ немає куди переїжджати. А у розмовах сам-на-сам жильці обіцяли виїхати тоді, коли це зроблять їхні сусіди.
Ідеєю Володимира Кочубея було й об’єднати Старокостянтинівський заповідник із Шепетівським музеєм, який очолював. Згоду на це навіть дав Бердичівський окрвиконком 21 серпня 1930 року (на той час Шепетівщина входила до Бердичівської округи). У свою чергу, Кочубей на таке відреагував із захопленням, зазначивши, що переведення до іншого міста буде «безумовно корисним для музея, бо забезпечить йому нормальну роботу й розвиток».
Утім, Шепетівський райвиконком у зверненні до Уряду УРСР оскаржив плани «переїзду» музею до Старокостянтинова. Мовляв, це суперечитиме постанові ВУЦВК «Про реорганізацію округ», за якою в бувших окружних містах повинні залишитися всі культурні надбання. Зрештою, Уряд «дав задній хід», написавши у Строкостянтинівський райвиконком таке: «Якщо Шепетівка наполягатиме на тому, щоб музей залишити на старому місці, то в Старокостянтинові, коли відчуватиметься потреба, можна буде організувати при держзаповідникові районовий музей».
Ось так шепетівський музейник із козацьким прізвищем Кочубей своєю енергійністю й любов’ю до старовини спричинився до появи у сусідньому місті Старокостянтинів на території замку Острозьких двох важливих установ культури – заповідника і місцевого краєзнавчого музею.
Володимир КОВАЛЬЧУК.
Ілюстрація: обкладинка книги В. Кочубея «Костянтинівський заповідник» (з ФБ-сторінки «Старокостянтинівський історико-краєзнавчий музей»).