Поема «Сон» – класичний приклад того, як Тарас Шевченко засобами алегорії вміло обійшов заборону на розкриття людям правди про зло та насильство, яке у ХІХ столітті панувало в Російській імперії. Але у 1934 році українського письменника «повторив» його шанувальник, котрий служив у одній із військових частин Шепетівки. Свої таємні записи про жахіття Голодомору в Україні він так і назвав – «Сон». Проте ці його анонімні нотатки командування вилучило, передало до НКВД. Там їх переклали російською й «підшили» до однієї з архівних справ.

Газета «Шепетівський вісник» пропонує ознайомитися з найцікавішими рядками цих записів радянського військового (ім’я якого, до речі, радянські чекісти так і не встановили).

«Уві сні я немов залік здавав, для чого потрібно було: а). ретельно спостерігати за усім навколо; б). вміти бачити і помічати; в). побачене розповісти…

Отож, вийшов я з казарми, з цим завданням ознайомившись, і на поле прямую. Але перед собою багато сторонніх «орієнтирів» зауважую, про які мені раніше не розповідали…

Ось, в одному з місць, на березі річки, видно грандіозні валки із білим золотом — зерном. Воно переповнило елеватор так, що він луснув. Відтак, усе зерно потонуло.

Мене аварія ця розхвилювала не надто. Навіть відчув себе щасливим. Бо подумалося: «А все-таки керманичі нашої держави дурні. Адже хліб у річці згниє, отож вони з голоду помруть». (Проте над тим, чи мають селяни запаси зерна, не задумався, бо був впевнений – це так, як завжди, безсумнівно).

…Наближаюся до села Катеринівки. На вигляд воно, немов пляма вигоріла. Зауважив маля, ще таке, що ходити не вміє. Але воно чомусь бліде таке, дряхле. І постійно довкола озирається. Глип – а збоку собака, з маслаком у зубах від здохлої коняки. Це маля накинулося на неї, силкуючись «наїдок» у тварини відібрати… А ще виявив дідуся, котрий лежав коло хатини. Побачивши дитину і собаку, він поповз до них і забрав того маслака собі…

Побачене немов пройшло крізь лінзу бінокля у зіницю мого ока, а звідти «в’їлося» у мозок. Від усвідомлення такої трагічної картини серце заклатало, мені ледь-ледь дихалося…

Я був вражений: дідусь вирвав кістку з рук малюка, хоча той теж намагався вгамувати свій голод…

А потім я розгледів на тому маслакові «мікроби». Подумалося: певно, чоловік і дитина заразилися цими мікробами ще раніше. Називалися ці мікроби «комуністами».

Вони настільки небезпечні, ті комуністичні мікроби, що за своєю згубною дією навіть сибірку й туберкульоз перевершують. Хоча неозброєним оком їх побачити важко, вони настільки отруйні, що розкладають навіть людську свідомість.

…Наприкінці мого сну земля немов провалилася з-під ніг і я полетів у безодню. А коли ж з метеором зіштовхнувся, то прокинувся.

Ось такі наслідки здавання мною заліку зі спостережень у далековид. Звісно, не знаю, як таку роботу оцінять. Хоча приблизно і здогадуюся».

Скорочений переклад з російської Володимира КОВАЛЬЧУКА.

Ілюстрації з приватного архіву автора.