ГОЛОВНА СТОРІНКА Історія Як у Шепетівці перед виборами хотіли вбити Будьонного

Як у Шепетівці перед виборами хотіли вбити Будьонного

49 переглядів

Перші післявоєнні вибори до Верховної Ради СРСР відбулися 10 лютого 1946 року. Про це знає багато хто. А от щодо балотування на Шепетівщині кандидата у депутати Семена Будьонного «в курсі» зараз лише десятки чи одиниці людей. Ну а історія, коли перед виборами у Шепетівці цього маршала були готові вбити, не відома нікому. Адже свого часу радянські «лицарі плаща і кинджала» з Міністерства державної безпеки її надійно «заховали під сукно».

Вбити улюбленця Йосипа Сталіна, колишнього командира Першої кінної армії Семена Будьонного у Шепетівці задумала група солдатів однієї з тутешніх військових частин наприкінці 1945 року. Чоловіки намірилися його порішити, коли прибуде до міста з агітаційною передвиборчою поїздкою.

Того, у чию голову вперше прийшла така думка, звали Василь Ілліч Ярмух. За станом на зиму 1945–1946 років цей 22-річний чоловік служив у розвідувальному дивізіоні, що дислокувався у Шепетівці.

Серед товаришів по службі він зажив поганої, як для реалій радянської армії, слави «українського націоналіста». І певна логіка в цьому була. Адже до того як потрапити у Червону Армію юнак (до речі, родом із Кам’янко-Бузького району на Львівщині) уже устиг випробувати своє молодече завзяття в… Організації українських націоналістів. Втім, коли у рідному селі оголосили мобілізацію, за рекомендацією станичного ОУН Давидовича приєднався до лав «червоних». Служити довелося далеко від рідного дому, на півночі тодішньої Кам’янець-Подільської області.

У листах з шепетівської військової частини до рідних Василь Ярмух часто скаржився на побутові труднощі. Приміром, одного разу написав таке: «Після бані спав на бетонній підлозі і застудився. Поки мені у санчастині ставили банки, в мене хтось вкрав фуфайку і шинель».

Як виглядає, наш герой не збирався віддано служити радянській Батьківщині, бо знайшов однодумців серед соратників (таких, як він, вихідців із Західної України).

Якось, коли випала вільна хвилина, розговорився із рядовим Володимиром Собчуком. Той зізнався, що знає напам’ять «Декалог ОУН», а також, аби довести співрозмовнику, що теж «трохи націоналіст» зацитував стрілецьку пісню:

В Чорне море кров з Дніпра пливе,

Там стрілець, там стрілець,

Там стрілець на війноньку йде,

Попереду отаман веде.

Під ним коник, під ним коник,

Під ним коник так сумненько йде.

Ой, коню мій, коню вороний,

Ой, чого ж ти, ой, що чого ж ти

такий сумний?

Як мені, як мені веселому буть,

Як шляхами, як шляхами,

Як шляхами вороги ідуть…

Згодом Ярмух потоваришував і з солдатом на прізвище Бєлик. Відтак, обом знайомим запропонував утікати з Червоної Армії до… УПА.

Затія «намічалася» складна. Як правильно просуватися на захід – точно не знав ніхто. Тож Василь Ярмух попросив Бєлика поцупити у військовій частині компас. А сам тим часом роздобув трохи патронів («надибав» їх в одному місці біля озерця, навпроти казарми).

Проте товариш компаса не дістав, бо захворів. На лікування його відвезли у новоград-волинський госпіталь. Відтак, утеча «відклалася» на невизначений час.

…Одного погожого січневого дня до військової частини, в якій служив Василь Ярмух, навідався Семен Будьонний (агітувати за свою кандидатуру перед виборами). Цей візит нашого героя вельми обурив (не сприймав маршала за неукраїнське походження).

«Жаль, що мене не поставили у почесний караул Будьонного. Я б його убив, навіть якщо б після цього мене спіймали. Загинув би смертю героя», – прокоментував спересердя товаришеві.

А іншим товаришам по службі Федькову і Гевкачу вже тоді, коли Будьонний від’їжджав із Шепетівки, процідив крізь зуби таке: «Жаль, що не випала нагода зустрітися наодинці з цим «депутатом». А то б я його «обрав»…

У день виборів депутатів до Верховної Ради СРСР, тобто 10 лютого 1946 року, Василь Ярмух навмисне зіпсував свій бюлетень. Так само закликав зробити і Бєлика. Підійшов до нього на виборчій дільниці, дав олівця і сказав: «Над прізвищами кандидатів у депутатів напиши: «Хай живе Степан Бандера!», а знизу: «Слава українському націоналізму».

Бєлик зробив так, як порадив товариш, і навіть повернув йому олівець (для цього зайшов у їдальню, де Ярмух переглядав святковий кінофільм).

А наступного дня військову частину, в якій служили юнаки, почали «трусити» й «перевертати», дошукуючись «нахаб», котрі зіпсували бюлетені «націоналістичними виразами».

Хоча сміливців не виявили, стали ретельніше слідкувати за розмовами у казармах. А відтак, на початку червня 1946 року всю групу «націоналістично налаштованих» осіб (яка «розрослася» до п’яти осіб) викрив «Смерш» – військова контррозвідка.

Усіх винуватців допитали. До оголошення обвинувального вироку суду у цій колективній справі (12 червня) Василя Ярмуха, Володимира Собчука, Петра Бєлика, Василя Гевкача та Івана Федькова утримували у так званій внутрішній тюрмі Шепетівського райвідділу Міністерства державної безпеки УРСР.

Що з ними сталося далі, де чоловіки відбували покарання? Про це виявлені нами архівні документи не повідомляють.

Володимир КОВАЛЬЧУК.

Залиште Ваш коментар
Перевести