Нині з усіх інформаційних «шпарин» мовиться про небезпеку військової ескалації між Україною та Росією.
Чи стежите Ви за новинами про «поточні» українсько-російські відносини? Кому вигідно «загрозливою» тональністю інформаційних повідомлень тримати мешканців української «глибинки» у напрузі? Наскільки Шепетівка та район готові до опору у разі, якщо військові дії «зачеплять» безпосередньо наш край? Чого саме у такій ситуації варто буде найбільше остерігатися?
Ось які відповіді перехожих шепетівських вулиць на ці запитання ми почули.
Валентина Миколаївна, жителька с. Новичі, 78 років:
– Намагаюся стежити за новинами з газет, зокрема, й «Шепетівського вісника», який передплачую. Останнім часом важко стало з доставкою. Мушу щочетверга йти з паличкою до центру села, щоб забрати газету.
Дітки, не хочу я війни, бо знаю що таке післявоєнні негаразди, голод. Я народилася у 1944 році, коли закінчувалася Друга світова, на Полонщині. А 12-літньою дівчинкою вже на молотарці працювала. Важко тоді доводилося, проте люди добріші були, краще одне до одного ставилися, ніж тепер…
Кому вигідні всі ці постійні розповіді, що нова війна ось-ось може розпочатися, запитуєте? Можливо Президенту нашому, уряду? Бо якби думали про людей, то б коштами пенсіонерів якось трішки підтримували. А що натомість? Гроші у офшори вивозяться, або у чиїсь «кишені» потрапляють.
Наведу приклад. Мій щомісячний «дохід» – близько трьох тисяч гривень. Сьогодні пішла й 370 гривень на ліки витратила. А ще ж треба ту додаткову тисячу гривень «допомоги», яку нині пенсіонерам на ліки можна витратити, «оформляти». Мені це не легко. Треба до банку йти, потім ще кудись. Поки всіх обійду, стан здоров’я погіршиться…
Та все одно зараз мені трохи легше, ніж торік, у березні. Тоді я на коронавірус хворіла, «під апаратом» у лікарні лежала. Тож не хочеться й згадувати… Ця хвороба, певно, страшніша за війну. Знаю трьох односельчан, які померли від коронавірусної інфекції.
Юрій, шепетівчанин, 38 років:
– На мій погляд, війни між Росією та Україною не буде. А постійне інформаційне «нагнітання», гадаю, вигідне політикам – як російським, так і українським. У такий спосіб, поширенням «жахачок», «накручують» людей, аби всього лякалися і менше задумувалися над іншим, що є дійсно справжніми проблемами у суспільстві. Наприклад – про економіку та шалене зростання цін, малі розміри зарплат, те, що не всім вистачає заробітків навіть, аби за «комуналку» заплатити…
Якщо припустити, що війна таки почнеться, то наше місто, переконаний, до неї не готове. Так, про батальйон територіальної оборони чув лише, але де саме він є, не знаю. А ось щодо якогось підвального приміщення як тимчасового прихистку від ворожого авіанальоту (якщо припустити таку ситуацію), то про його місцезнаходження обізнаний.
Знаєте, у наших реаліях найголовніше – здоров’я людей. Хоча, знову ж таки, небезпека, на мою думку, від коронавірусу, про що теж масово повідомляють з усіх усюд, надто перебільшена.
Андрій Іванович, шепетівчанин, 83 роки, та його донька Олена Андріївна, вік не вказала:
– Свого часу Гітлер теж обіцяв, що не нападе на СРСР, але напав. Ось і тепер Росія нас «заспокоює», мовляв, війни не буде. Ми «слухаємо» телевізор і тримаємося.
На наш погляд, швидше за все, великого військового протистояння не станеться. Поки що Президент Росії чекає, аби НАТО не розташовувало свої війська поблизу кордонів його країни, бо не хоче, щоб «під російським носом» було стільки збройної потуги. Наполягатиме на своєму ще довго.
Ну а якщо сюди, в Шепетівку, військові дії перекинуться, то наше місто, думаю, до них не готове. А робити це необхідно. Подумати про «тривожну валізку», наприклад, а також цінні документи.
Галина Іванівна, жителька с. Судилків, 70 років:
– Інформацію про можливу воєнну загрозу відстежую. Адже переглядаю новини по телевізору, знаходжу їх за допомогою мобільного телефону і в інтернеті. На мій погляд, наступальної війни не повинно бути. Адже український та російський народи, як кажуть, є братніми. І чимало представників обох народів не хочуть цього. Скільки українців живе у Росії, а росіяни у нас. Маю надію, що масштабні військові дії не розпочнуться, хоча щось стверджувати з цього приводу складно.
Наскільки моє рідне село готове до опору в разі, якщо, не дай Господь, його «зачепить» війна? Навіть і не задумувалася. Можливо, тимчасово «перебути» це лихо можна буде у домашньому погребі чи підвальному приміщенні сільського клубу.
Знаєте, особливо важко зараз тим, хто має родичів у Російській Федерації. Намагаються оминати цю дражливу тему, щоб не сваритися.
Не меншу загрозу, ніж війна, нині становить стрімке розповсюдження коронавірусної інфекції. Адже, багато кому, якщо захворіє, немає за що лікуватися.
Артем Анатолійович, відпочиває у Шепетівці, 35 років:
– Послухайте, а хіба ще з 2014 року не триває російсько-українська війна? Вона ще не закінчена… Наразі позиції російських військ такі, що їм від кордону, вздовж якого перебувають, до Києва приблизно три години «шляху».
З моєї точки зору, теоретично росіяни до столиці дійти зможуть. А от чи далі підуть – не ясно. Від столиці Шепетівка не так уже й далеко. За кілька тижнів вони можуть дістатися і сюди.
Головне – щоб не сталося Майдану, бо Путін може «зайти» в Україну як «миротворець». Так, наприклад, як «допомагав» недавно у Казахстані…
Стежу за усіма поточними новинами переважно в інтернеті. Помічаю, що деякі інформаційні ресурси своїми сфальсифікованими новинами намагаються «налаштувати» людей на негатив, дестабілізувати Україну.
Я не військовий експерт, не надто розуміюся на тому, наскільки потужною нині є українська армія, які маємо запаси та ресурси, тому важко щось певне з цього приводу говорити. Адже у нас навіть погоду на тиждень не можуть більш-менш точно передбачити… З тим, як у нас «хвилі» поширення коронавірусної інфекції прогнозують за багато місяців наперед, навіть не порівняти.
Записали: Алла ЗАХАРЕЦЬ, Володимир КОВАЛЬЧУК.
Світлини: Алла ЗАХАРЕЦЬ.