Квітуча пора весни дарує людям нові прагнення та мрії, відновлює сили та радісні відчуття. Але у ці чудові дні є дата, від якої серце завмирає від болю та скорботи – 26 квітня 1986 року, коли відбулася аварія на Чорнобильській атомній електростанції.
Це була трагедія не тільки для України, а й для усього людства. Смертоносне полум’я зловісної пожежі Чорнобиля висвітило кожного, хто доклав нелюдських зусиль, аби відвернути трагедію й подолати наслідки руйнівного атома.
Ці герої – учасники ліквідації аварії на ЧАЕС – ще поряд з нами, вони – жива історія. Але справжні герої завжди скромні і не афішують свого внеску у боротьбу зі стихією. Про це нагадують хіба що «походи» до госпіталю і так звані «чорнобильські відпустки». На мою думку, кожен з них обміняв би пільги чорнобильця-ліквідатора на здорове щасливе життя без трагічних спогадів, які особливо ятрять душу саме у пору квітучої весни.
З когорти тих, хто протистояв свого часу чорнобильському лиху, й наш земляк Леонід Іванович Мисик. І усе його життя є свідченням любові до рідної землі й жаги до життя, якою вона надихала.
Леонід Іванович народився 15 квітня 1938 року у селищі Грицеві Шепетівського району (тоді ще в с. Забілці Грицівського району). Оскільки зростав без батька, то з юних літ довелося трудитися у колгоспі. У 1957 році був призваний до лав Радянської Армії. Три роки строкової служби пролетіли швидко. Повернувшись додому, Леонід Іванович пішов працювати вогнеборцем у Грицівську пожежну частину, де прослужив майже дев’ять років.
У квітні 1969 року був прийнятий на роботу дезінфектором у Шепетівську райсанепідстанцію (на ту пору це був ще райвідділ профдезінфекції), де пропрацював до 1996 року.
Окремою і назавжди пам’ятною сторінкою біографії Леоніда Івановича Мисика став Чорнобиль. У складі об’єднаної бригади від нашого краю він брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у серпні–вересні 1986 року. Від Шепетівської райсанепідстанції туди увійшли шестеро фахівців.
У їхні обов’язки входило вести санітарний нагляд за об’єктами громадського харчування, водопостачання, здійснювати радіаційний контроль продуктів, питної води, а також вимір гамма-фону у населених пунктах з підрахунком доз опромінювання населення й визначенням можливості його подальшого проживання на підконтрольній території.
Доводилось працювати, не рахуючись із часом. Була проведена величезна робота. Тож бригада наших земляків, як і багато інших ліквідаторів, отримала подяку від місцевих органів влади та керівників сфери охорони здоров’я.
Зараз герой нашої розповіді, ліквідатор другої категорії, перебуває на заслуженому відпочинку. Леонід Іванович Мисик часто згадує ті дні і ночі, прожиті у Чорнобильській зоні. Хоча і минуло з тих пір більше 30 років, але вони не стираються з пам’яті. Справді, велике бачиться на відстані, особливо людині, якій разом з іншими довелося безстрашно йти супроти невидимого ворога.
У цю квітучу квітневу пору, яка для нього назавжди гірчить споминами про Чорнобильську трагедію, Леонід Іванович Мисик відсвяткував славне 80-ліття. Як завжди, доброзичливий і сповнений оптимізму, ювіляр радіє тому, що життя, до порятунку якого стільки жертовних сил доклали чорнобильці-ліквідатори, триває.
А ще – нащадкам, які віддячують йому увагою, любов’ю й повагою. Адже разом з дружиною Марією Іванівною (а подружжя у шлюбі уже понад 60 років) виростили трьох дітей – двох доньок та сина, мають п’ятеро внуків та сім правнуків.
Це, мабуть, і є найбільшою втіхою та життєвою нагородою людині, яка волею долі й професійного обов’язку завжди стояла на захисті життя й благополуччя громадян. Тож з роси й води Вам, Леоніде Івановичу!
Т.ЛАВРЕНЮК,
спеціаліст управління
соціального захисту
населення РДА.
На знімку: Леонід Мисик (другий ліворуч) з группою земляків-ліквідаторів із районної сенепідстанції (Чорнобиль, 1986 рік).